Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
Сьюзан? Ти там, Сьюзан?
Ми заберемо тебе першою.
Світло навколо мене згасло. Рій мушок перед очима поєднався з хронічними напіввидіннями, які «Роршах» уже вклав мені в голову. Сирени дратівливо верещали в моєму шоломі — пробоїна! пробоїна! пробоїна! — аж доки розумна тканина скафандра не розм’якшилася й не заклеїла дірки. Щось нестерпно пекло у лівому боці. Я почувався так, наче на мені поставили тавро.
— Кітоне! Перевір Шпінделя!
Бейтс вимкнула лазери. Піхотинці перейшли до рукопашного бою з мембраною. Вогняними соплами й алмазними кігтями вони шматували якусь призматичну речовину, що тьмяно виблискувала під спаленою до чорноти шкірою.
Волокнистий відбивач, збагнув я. Він зупинив лазерні промені, обернувши їх на світлову шрапнель, і кинув її просто нам в обличчя. Розумно.
Але поверхня досі світилася, хоча лазери було вимкнено; розсіяне світло, нерівне й миготливе, просочувалося крізь дальню стіну бар’єра, доки роботи вперто пробивалися крізь найближчу. За мить мене осяяло: ліхтар Джеймс.
— Кітоне!
Так. Шпіндель.
Його лицьове забрало було неушкодженим. Лазер розплавив екран Фарадея, що вкривав кришталь, але скафандр уже встиг залатати крихітну дірочку. Залишилася інша, яка акуратно просвердлила його чоло. Очі біолога дивилися у нескінченність.
— Ну? — запитала Бейтс.
Вона, так само як і я, бачила життєві показники, але ж «Тезей» міг провести посмертну реконструкцію.
Якщо не було уражено мозок.
— Ні.
Виття свердел та шредерів змовкло; стало світліше. Я відвернувся від останків Шпінделя. Піхотинці пробили отвір у волокнистому шарі мембрани. Один із них проштовхнувся на інший бік.
У шумі почувся новий звук — виття загнаної тварини, пронизливе і жахливе. На мить мені здалося, що це «Роршах» знову щось нашіптує нам, а стіни немов стиснулися навколо мене.
— Джеймс? — крикнула Бейтс. — Джеймс!
Не Джеймс. До смерті налякана маленька дівчинка в тілі дорослої жінки, закутої у броньований скафандр.
Піхотинець підштовхнув до нас згорнуте клубочком тіло. Бейтс обережно взяла її на руки.
— Сьюзан? Повертайся, Сьюз. Ти у безпеці.
Піхотинці неспокійно кружляли навколо, роздивляючись навсібіч, і вдавали, що все під контролем. Бейтс зиркнула на мене:
— Візьми Ісаака, — а тоді повернулася до Джеймс: — Сьюзан?
— Н-ні, — дитяче пхинькання. Голос маленької дівчинки.
— Мішель? Це ти?
— Там щось було, — сказала дівчинка. — Воно схопило мене. Схопило мене за ногу.
— Забираємося звідси, — Бейтс потягла Банду коридором. Один піхотинець залишився на сторожі біля дірки, а інші пішли за людьми.
— Воно зникло, — м’яко казала Бейтс. — Зараз тут нічого немає. Бачиш?
— Його н-неможливо побачити, — прошепотіла Мішель. — Воно не-не-невидиме…
Ми відступали, мембрана зникла за поворотом. Дірка, пропалена в її центрі, дивилася на нас, як пошматована зіниця величезного незмигного ока. Доки вона лишалася в полі нашого зору, то зоставалася порожньою. Ніщо не пішло за нами. Ніщо з того, що ми могли б побачити. У мене в голові крутилася одна фраза для недолугої надгробної промови. Я запозичив її з підслуханої сповіді, але не міг викинути з голови, хоч як намагався.
Зрештою, Ісаак Шпіндель не дійшов до півфіналу.
Сьюзан Джеймс повернулася до нас дорогою нагору. А Ісаак Шпіндель — ні.
Ми мовчки пірнули в дезінфекційну кулю. Бейтс перша вилізла зі скафандра і потяглася до Шпінделя, але Банда зупинила її дотиком руки й похитала головою. Роздягаючи тіло, особистості змінювали одна одну. Сьюзан зняла шолом, наплічник і нагрудник. Дробар відшарував посріблену та вкриту свинцем плівку від коміра й до пальців ніг. Саша стягла комбінезон, лишивши бліду плоть голою і незахищеною. Лише рукавиць вони не чіпали. Їхні сенсори назавжди залишаться чутливими, а плоть усередині — назавжди задубілою. Незмигно з-під дірки в чолі потьмянілі очі Шпінделя дивилися на далекі квазари.
Я думав, що Мішель вийде, щоб, своєю чергою, заплющити їх, але вона так і не зробила цього.
Ти маєш очі, але не бачиш.