Інститут
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7678-9
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Інститут». Краткое содержание книги:
— Я витру, — сказав Хадад.
— Хера ти витреш. — Тоні не дивився на нього і голосу не підвищував, але Хадада все одно пересмикнуло. — Можеш принести швабру і відро. Решту Люк сам зробить.
Хадад приніс приладдя. Люк примудрився наповнити відро у раковині в кутку кімнати, але живіт і досі крутило, а руки трусились так сильно, що він не зміг би опустити відро на підлогу, не заляпавши все навколо мильною водою. Джо йому допоміг, прошепотівши Люкові на вухо: «Тримайся, малий».
— Просто дай йому швабру, — сказав Тоні, і крізь свою нову призму усвідомлення Люк збагнув, що санітар насолоджується процесом.
Люк витер і сполоснув швабру. Тоні оцінив результат, оголосив його неприйнятним і наказав переробити. Живіт уже не судомило, і цього разу Люку вдалося самостійно підняти й опустити відро. Хадад і Джо сиділи і обговорювали шанси «Янкіз» і «Сан-Дієґо Падрес», на які вони, вочевидь, зробили ставки. Уже дорогою до ліфта Хадад похлопав Люка по спині і сказав:
— Ти молодчинка, Люку. Не найдеться для нього жетонів, Джо? У мене всі скінчились.
Джо дав йому чотири.
— На що ці тести? — спитав Люк.
— На багато що, — відповів Хадад. — Не переймайся цим.
Люку подумалось, що дурнішої поради він у житті не чув.
— Мене колись звідси випустять?
— Ясна річ, — сказав Джо. — Але ти нічого про це не пам’ятатимеш.
Санітар брехав. Знову ж таки, Люк не читав його думок — принаймні не так, як він завжди це уявляв, типу почути якісь слова в уяві чи побачити їх як інформаційну стрічку, що біжить знизу екрана на кабельному каналі. Люк просто знав, як знав про гравітацію чи ірраціональність квадратного кореня з двох.
— А скільки в мене ще буде тестів?
— Ой, не засумуєш, — відповів Джо.
— Тільки не ригай на підлогу, по якій ходить Тоні Фіззале, — сказав Хадад і щиро засміявся.
Коли Люк повернувся до себе в кімнату, підлогу там пилососила нова покоївка. Ця жінка, ДЖОЛІН, якщо вірити табличці з іменем, була пухкенька, років двадцяти з чимось.
— Де Морін? — спитав Люк, хоча чудово знав де.
У Морін почався тиждень відпустки, і повернеться вона, певно, не до цього корпусу Інституту. Принаймні не одразу. Люк сподівався, що вона зараз у Вермонті, розбирається з лайном, що лишив її чоловік-утікач, та Люк усе одно за нею сумуватиме… хоч і гадав, що ще може зустрітися з нею в Задній половині, коли прийде час туди йти.
— Мо-Мо поїхала зніматися у фільмі з Джонні Деппом, — сказала Джолін. — Отой про піратів, що його всі діти люблять. Гратиме Веселого Роджера. — Вона засміялася, тоді додала: — Чому б тобі не звалити звідси, поки я тут закінчу?
— Тому що я хочу прилягти. Мені недобре.
— Ой, хлип-хлип-хлип, — сказала Джолін. — Ви, дітки, спорчені до мозку кісток. За вами тут прибирають, їсти вам готують, власний телевізор є… гадаєш, коли я була мала, в мене в кімнаті був телевізор? Або власна ванна? У мене було троє сестер і двоє братів, і ми постійно за це все билися.
— А ще нам дають барій, і потім ми ним ригаємо. Нема бажання таке спробувати?
Я дедалі частіше поводжуся як Нікі, подумалося Люку, та, зрештою, що в цьому поганого? Добре мати гарний приклад для наслідування.
Джолін обернулася до Люка і помахала насадкою для пилосмока.
— Нема бажання дізнатися, що буде, якщо я тебе в маківку цим стукну?
Люк пішов. Він повільно просувався коридорами житлового блоку, двічі зупинився притулитись до стіни, коли судоми поверталися. Хоч живіт уже крутило не так часто і не так сильно. Одразу перед входом до безлюдної зали відпочинку, що з неї було видно адміністративну будівлю, Люк зайшов до одної з порожніх кімнат, ліг на матрац і заснув. І прокинувся він, уперше не сподіваючись побачити будинок Рольфа за вікном у власній спальні.
На думку Люка, це був крок у геть неправильному напрямку.
Наступного ранку йому зробили укол, а тоді під’єднали датчики для вимірювання серцебиття й тиску і наказали бігти на тренажері під наглядом Карлоса і Дейва. Вони розганяли бігову доріжку доти, доки Люк не почав задихатися і вже мало не падав з рухомого полотна. На маленькій панелі відображались показники, і коли Карлос уже зупиняв тренажер, Люк устиг помітити пульс — 170 ударів на хвилину.
Поки він попивав апельсиновий сік і відсапувався, у кімнату зайшов здоровий лисий чоловік і, схрестивши руки на грудях, притулився до стіни. На ньому був коричневий костюм, дорогий з вигляду, і біла сорочка без краватки. Темні очі обміряли Люка від почервонілого спітнілого обличчя до нових кросівок. Чоловік мовив: