Завтра будуть коти

Потім моя служниця закриває смартфон, кличе кількох юнаків, пояснює їм щось, і вони біжать виконувати її завдання, мабуть, збиратимуть поблизу потрібний матеріал.

Усе, здається, стає на свої місця.

Коли тільки Патрісія змогла передати своїм одноплемінникам моє послання і мої вказівки. Зауважую шаманку в кутку. Вона їсть із заклопотаним виглядом. Жадібно, не спиняючись, поглинає харчі, наче наповнює тіло, щоб його заспокоїти. Тим часом людські діти починають споруджувати з ящиків захисні стінки. Далі дме сильний вітер, а хвилі темної ріки розбиваються об берег. Піфагор спостерігає за набережними, щоби не проґавити можливого нападу. Помічаю його занепокоєння.

— Розкажи мені далі історію про людей і котів, — кажу.

— Пробач, не маю бажання. Може, тепер ти розкажеш мені якусь історію. Наприклад, як тобі вдалося передати інформацію Патрісії?

— Я завжди знала, що всі живі істоти, які мають нервову систему, мають розум, і розум може виходити за межі своєї тілесної оболонки. Завжди інтуїтивно відчувала, що наш розум — наче повітря, чи радше хмарка, чи ще краще: хмарка, здатна крізь усе проходити і розширюватися до безмежності.

— Звідки в тебе таке уявлення?

— Зі сну. Уві сні я бачила свій розум як хмарку, яка розростається навколо мого черепа і стає все ширшою й ширшою. Тільки-но хмарка опинилася наді мною, я побачила себе згори. Побачила внизу кішку, якій доручено бути мною, але я насправді — щось більше. Мій розум значно більший, ніж тілесна оболонка.

Піфагор дивиться на мене інакше.

— Те, що ти розповідаєш, дивно, бо один з експериментів, які Софі здійснювала над тваринами, підтверджує те, що ти кажеш. Вона мені про це розповідала, а потім показувала. Цей експеримент здійснювали на особливій тварині — не на котові, а на хробакові. Хробак планарія. Він має голову, очі, рот, мозок і нервову систему. Софі мала багато таких і розмістила їх у лабіринтах, де в одних місцях були розкладені заохочення у вигляді їжі, в інших — покарання у вигляді електричних розрядів. Вони натикалися або на їжу, або на розряди, залежно від переміщень у лабіринті.

— Наче перегони на виживання?

— Саме так. Вона надовго їх залишала, потім збирала і… відтинала їм голови. Планарія має одну особливість: її тіло регенерує.

— Навіть голова?

— Навіть голова. Хробакам відтинають голови, а вони за якийсь час відновлюються. Софі знову кладе у лабіринти тих хробаків з новими головами, тобто з новими мізками. І вони повзуть просто туди, де їжа, і систематично уникають місць, де можуть отримати електричні розряди.

Не вірю своїм вухам.

— Це підтверджує мою гіпотезу: розум може перебувати не лише всередині черепа, — муркочу я.

Піфагор зупиняє на мені свій пронизливий погляд.

— Коли я мандрую в інтернеті, то мені теж здається, що я — розум, який циркулює у безмежному нематеріальному світі. Почасти саме тому я так це люблю.

— У тебе є інтернет, щоб виходити зі свого тіла, а в мене — сни. Де немає просторових перешкод, лише розуми, які зустрічають інші розуми.