Котяра [UK]

І коли я вже майже щез під купою отого смердючого костомашшя, у лісі загудів ріг Через кілька нестерпних хвилин тягар наді мною трохи пересівся, а зовсім поруч свиснуло і вдарило щось гаряче. Потім ще... Потім я якось вивернувся з-під кістяків, котрі все одно не хотіли мене відпускати і чіплялися мертвими пальцями за лапи, хвоста і навіть за місця, про які порядні людозвірі говорять лише зі своїми подругами. Свист і шипіння не припинялося, а я звивався на вологій траві і здирав з себе оту гидоту.

Коли я нарешті зміг піднятися і роздивитися довкола, берег горів. По ньому металися заложні мерці, теж охоплені полум'ям. Просто наді мною просвистіла вогняна стріла, і я аж прищулив вуха.

- Ярополче, пригнись, - порадив звідкись збоку Деревій. Він мав у руці вже не сопілку, а палаючу гілку, якою і ткнув у найближчого трупака, - і давай за мною. Пробиватимемося до доріжки, там зможемо протриматися.

Тут я розгледів і лучників — ясна річ, Деревієвих однокровників. Вони відступали до отого проходу між дерев, безупинно відстрілюючись. Кожна стріла, коли вони її виймали з тулів, одразу ж спалахувала — і я возніс Богам хвалу за існування такого чародійського вміння. Деревій підсадив малого мені на спину, і я рвонув вперед, а Деревій розчищав мені дорогу палаючою гілкою.

Лучників було троє. Вони коротко перемигнулися з Деревієм і продовжували стріляти. Чародійство чародійством — але на скільки вистачить у них стріл? Трупаків тинялося берегом ще багацько, щоправда вони нині дуже нагадували осиротілих бджіл без матки. А де ж той сучий син, що їх підняв? Утік?

За нашими спинами почувся тупіт і збуджені голоси. Ну нарешті. На галявину вибігли Богданові вояки з мечами і смолоскипами. Вів перед сам Ружинський, лаючись при тому як підмітайло з Тасьми.

Коли все було скінчено, Богдан обдивився загиджений берег і злобно пообіцяв відловити сучого сина і повісити його на першій же гілляці. Вояки схвально загуділи.

- Ніколи у нас тут не водилося чародіїв, котрі могли б підіймати заложних, - заявив вусатий крем язень, як я потім довідався — сотник пан Леслав Ташич. - то зайда якийсь.

- Чому чародій? - спитав Деревій, - чому не відьма?

- Родима на таке не піде, - впевнено відповів сотник, - а за чародіїв лихих нині багато брешуть. І вони не беруть до себе жон навчених. Говорять — жони мають сидіти біля печі, а не чарувати.