Клуб невиправних оптимістів
- Автор: Генассия Жан-Мишель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-966-942-117-3
- Переводчик: Анастасия Шведик
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Клуб невиправних оптимістів». Краткое содержание книги:
— Мені потрібні реальні докази, розумієте? Легко сказати, що вас переслідував політрозшук. Припускаю, що радянські війська вторглися в Угорщину на прохання місцевої влади, щоб урятувати країну від контрреволюції дрібних буржуа. Переважна більшість ваших співвітчизників радо їх прийняла. Не виключено, що ви втекли з Угорщини, бо вважались правопорушниками або не платили податків. Це ви маєте надати докази, а не я. Наразі ваші досьє порожні. У ваших же інтересах, щоб до часу розгляду вашої справи комісією всередині лежали серйозні документи. Як ні — відмова. Франція не є територією приймання пройдисвітів з усього світу! Нам і своїх задосить.
Коли на початку 57-го вони перебралися до Парижа, то були ошелешені розцінками тамтешніх готелів, тож зупинилися в «домі побачень» по вулиці Сен-Дені. Управитель виставив їх за двері наступного ж ранку.
— Педерасти мені тут не потрібні!
— А путанам, значиться, можна? — запротестував Імре.
— Це різні речі. Мені не потрібні проблеми з лягавими.
Тібору ніяк не вдавалося знайти роботу. Вони продали годинники, запонки, сиділи на самих лише хлібі й воді та, не розрахувавшись, швидко з’їжджали з готелів із підозрілою репутацією, бо навіть за них платити було нічим. Імре дивом улаштувався вантажником до торговця маслом, яйцями й сиром на ринку Ле-Аль. Чоловік трапився тямущий, хоча й платив чорною готівкою та за вдвічі заниженим тарифом. Угорців, що бралися до брудної роботи, не бракувало. Принаймні він дозволяв йому забирати неліквідні продукти. Тібор теж міг би прилаштуватися на Ле-Аль, але ж йому слід було берегтися для прослуховувань, тому він тільки й чекав, як Імре повернеться з нічної каторги. З часом поголоски про їхню неплатоспроможність облетіли весь квартал Ле-Аль, де місця їм більше не було, — так вони опинилися в готельчику по вулиці Юшет.
Якось у понеділок ввечері вони пили одну каву на двох на терасі брасерії по вулиці Шкільній. Вони занепали духом. Імре скеміло плече, потріскалися руки. Тібор був у відчаї. Він усенький день простирчав, очікуючи прослуховування на Фейдо[90]. По чотирьох годинах очікування на вулиці вийшов асистент і оголосив, що акторський склад укомплектовано.
— У цій країні придурків мені ніколи не дадуть роль. Може б, нам податися до Англії? Вони наче прихильні до іммігрантів.
— Я не розмовляю англійською, — заперечив Імре.
— Ти думаєш тільки про себе! — розійшовся Тібор. Вдячність не була його сильною стороною. — Я тут помираю.
— Я задля тебе знемагаю. А все, що я від тебе чую, — самі докори. Думаєш, я там забавляюся, вовтузячись із сиром? Від мене навіть пахне сиром, чи не так?
— Ти смердиш сиром! А міг би знайти роботу у флориста. Давай хутчіш поїдемо звідси, Імре. До Лондона, там на мене чекають цікаві ролі.
— Єдине, чого ти дістанеш від англійців, — це їхню бісову зневагу.
— Я грав Макбета й Отелло.
— Грати Шекспіра в Угорщині ще якось можна, але в них це розцінять як образу Її величності чи низькосортний жарт. Щойно ти розтулиш рота, вони вибухнуть сміхом. Так і тут: цей клятий акцент причепився тобі до язика.
— От і неправда, я розмовляю англійською.
— Не так, як в Оксфорді! Для них ти угорець, тобто дикун.
— На театрі світ не зводиться. Я можу зніматися в кіно. Ти постійно мене недооцінюєш.
— То, може, Америка, як на те пішло?
— А Бела Лугоші[91]? Він що, не досяг успіхів у Голлівуді? Угорський акцент не завадив йому знятися в добрій десятці картин.
— Для ролі Дракули у вампіряцьких фільмах акцент конче потрібний. Так от вона, твоя мета? Ти? Жалюгідні фільми?
— Я хочу грати. Я ж артист! А не прихвостень!
Тон розмови підвищувався. Відвідувачі поглядали на парочку іноземців, що сварилися незрозумілою мовою. Підійшов якийсь чоловік і глянув на Тібора.
— Перепрошую, мосьє, ви часом не Тібор Балаж?
— Чого вам? — насторожено спитав він.
— Я один із ваших шанувальників. Обожнюю «Повернення ярмаркових артистів». Я переглядав його кількадесят разів. Видатна картина.
За чотири паризьких місяці оце вперше його хтось упізнав. Саме впізнання виділяє комедіанта з-поміж решти смертних. Переживаючи затяжне невезіння, Тібор зустрів нарешті єдиного паризького кіномана, спроможного згадати маловідому сіру угорську стрічку чотирилітньої давності. Він уловив у тих очах відблиск щастя, що його звик бачити в угорських шанувальників.
90
Жорж Фейдо (1862—1921) — французький комедіограф, що розвив і посилив жанр водевілю.
91
Бела Лугоші (Бела Ференц Деже Блашко; 1882—1956) — американський актор угорського походження.