Пора серця. Листування
- Автор: Бахман Ингеборг, Целан Пауль
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Книги — XXI
- ISBN: 978-617-614-033-7
- Переводчик: Петр Васильевич Рыхло
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пора серця. Листування». Краткое содержание книги:
Проти ночі з неділі на понеділок, з 19-го на 20-е квітня, він залишив свою квартиру, щоб ніколи не повернутися.
Я скрізь розшукувала його впродовж п’ятнадцяти днів, я втратила всю надію віднайти його ще живим. Першого травня його знайшла поліція, тобто за п’ятнадцять днів після його жахливого вчинку. Я довідалася про це лише 4-го травня —
Пауль кинувся в Сену{999}. Він вибрав найанонімнішу й найсамотнішу смерть.
Що ще я можу сказати, Інґеборґ. Я не змогла допомогти йому, як би я цього не хотіла.
Наступного місяця Ерікові виповниться п’ятнадцять.
Я обіймаю Вас
Жизель Целан
230.1 Додаток (Жан Болак {1000} , повідомлення)
Сьогодні вранці поховали Пауля, о 9-й годині на цвинтарі де Тьє {1001} у присутності близько 30-ти осіб, родини Жизель і деяких друзів {1002} . Не враховуючи агента з муніципальної поліції. Під дрібним весняним дощем. Вклонилися могилі й обійняли потім Жизель та Еріка, який дуже змінився і був надзвичайно подібний до свого батька.
Вівторок, 12-го травня 1970 р.
Жан
231 {1003} Жизель Целан-Лестранж до Інґеборґ Бахман, Париж, 23.11.1970
78 Рю де Лоншан
Париж 16
23-го листопада 1970 р.{1004}
Ма chère Ingeborg, …
Моя дорога Інґеборґ,
як маю Вам висловити, наскільки зворушили мене сьогодні Ваші квіти з вітальною карткою{1005}? Ви насправді єдина, хто сьогодні згадав про мене. І Ви знаєте, чим могло б бути 23-тє листопада цього року!
Я завжди радітиму, коли знову бачитиму Вас, коли Ви приїдете до Парижа{1006}. Багато разів я була в Римі, однак не мала Вашої адреси, не знала, чи хочете Ви зустріти мене й не наважилась подати Вам знак.
Я часто хотіла Вам написати.
Від часу тих жахливих днів останнього квітня я думаю, знову й знову думаю про все це нещастя, без відповіді, без поради.
Пауль обрав найанонімнішу й найсамотнішу смерть, яка тільки може бути. Тут можна тільки мовчати, поважати його, проте це надзвичайно тяжко, Ви ж знаєте. Ви, очевидно, знаєте, що останні два роки я не жила разом з ним{1007}. Я не могла вже допомогти йому, я тільки руйнувала себе разом з ним, і при цьому був Ерік. Мені здається, що Пауль справді це деколи розумів. Однак це було дуже тяжко. Чи було це правильним рішенням? Чи існувало рішення? І яке саме? Чи мала я рацію? Я багато думаю над цим. Якби ж я знала! Як я цього боялася! Я не можу писати про все це, але й жити з цим мені дуже тяжко. Мене супроводжують тільки невдачі. Однак навіщо Вам розповідати про все це!
Деколи до мене доходили чутки про Вас, дуже непевні, про те, що Вам поводиться зле{1008}, і я часто думала про Вашу нелегку долю.
Повірте мені, я завжди бажала Вам усього найкращого. Вам особисто, у житті й роботі.
Я намагаюсь боротися, деколи надто важко це зносити, і часто я сама готова впасти під цим тягарем.
Ось тут Ваші квіти: троянди. Одного разу Ви вже надсилали мені такі ж{1009}. Я цього не забула — квіти, які так любив Пауль. Вони тут, вони від того, хто також страждав за Пауля, і хто Пауля також кохав.
Пробачте мені, що я можу сказати Вам ці слова лише так незграбно, однак це мене дуже зворушує — знати, що сьогодні Ви мені настільки близькі. —
Коли я приїду до Риму — може, близько Різдва? — то чи можу відвідати Вас?
Ерікові виповнилося п’ятнадцять, у цьому віці батько потрібен, напевно, найбільше. Він дуже хороший, однак завдає мені дуже багато клопотів.
Він сам собою незадоволений, почувається нещасним, не працює належним чином і цілковито ще у хлоп’ячому віці. У цьому немає нічого страшного, однак йому важко допомогти.
Я обіймаю Вас, Інґеборґ, з усією своєю прихильністю і дякую ще раз
Жизель
Напишіть мені щось про себе. Мені принесло б радість дізнатися, що Вам тепер добре ведеться. Я Вас прошу.