«Ілюстрована Історія України»

57. Зріст козаччини з кінцем XVI в

Вище вже було сказано, що саме під, ту пору, через заходи польського правительства коло заведення порядку в козацтві, за короля ЖиґИмонта-Авґуста, Стефана Баторія і Жиґимонта III, витвор юєть ся серед козаччини такий погляд, що козаччина служить Короні польській і за сю свою службу не має підлягати нїякій власти, окрім своєї виборної старшини козацької, і не має нести ніяких обовязків крім сеї воєнної служби—не давати податків державних ні панських, ні робити панщини, ні корити ся власти своїх поміщиків або їх судови. Навпаки козаки вважали, що ще вони мають право збирати ще собі з иньшої людности все потрібне для прожитку війни—з міщан і людей панських і королівських.

Правительство дещо з сього признавало, але за тими тільки козаками, котрих воно брало й своє військо, на свою плату, і записувало в реєстр козацький. Одначе воно їм однаково платні не платило, тож реєстрове, королівське козацтво раз-у-раз мішало ся з рештою козаччини. Гіравительство почавши від першого набору (р. 1570) раз-у-раз поновляло його (р. 1578, 1583, 1590), але се не помагало нічого. Реєстрові і нереєстрові однаково воювали з Татарами й однаково уживало їх на свої воєнні потреби правительство і його урядники. Через те козаччина не допускала нїякої ріжницї в „правах і свободах" між реєстровими і нереєстровими: хто козак і діло козацьке сповняє, має бути від усього свобідним і тільки до присуду козацького належним. Значить, хто піддав ся під присуд козацький і з козаками в походи ходить, до того вже нїхто ніякого права не повинен мати: ні пан, нї староста, нї уряд міський. І от коди утворив ся такий погляд, то мішане й селяне, які не хотіли піддавати ся панським претенсіям і панській впасти, вони „козачать ся". Піддають ся під вдасть старшини козацької, заявляють себе козаками і кажуть, шо вони пана слухати і ніяких повинностей на нього сповняти не будуть. Як давнійше богато козакувало, але не спішило себе заявляти козаками, бо се було званнє зовсім не почесне, означало неприкаянного чоловіка, — так тепер навпаки: люде, яким зовсім не війна була в голові, а хотіло ся тільки господарити на свободі,—і такі записують ся в козаки, аби не слухати ся панів. Козаки в тім часї се „непослушні" мішане й селяне. У нас нема докладнійших переписей тутешніх сторін ранїйш як з 1616 р., але сі кидають цікаве світло й на попередні десятиліття. Бачимо, як залюд-неннє східньоі України незмірне зросло, як поширило ся-під саму границю московську, на полуднє до самих „Диких степів", яка маса міст, місточок і сіл поосідало за останні десятилїтя—і яка маса в них люду „непослушного", инакше сказавши—козаків. Єсть міста де на кількадесять „послушних" дворів—сотні „непослушних", а вся земля наоколо міста зайнята козацькими хуторами, що нїякої власти панської не признають, нїякої повинности не сповняють.

Се тим більше кидаєть ся в очи, що і від „послушних" поміщики, вважаючи на такі обставини, не вимагали богато. Напр. в деяких місцях від міщан вимагали тільки, щоб вони служили військову службу (а міст та містечок осаджувано тут дуже богато, трохи не більше як сїл). В війську козацькім служити і тут служити, здавало ся о, що все одно і меньше клопоту. Але люде, мандруючи сюди. щоб спекати ся панів, не хотіли мати діла анї з ними анї з їх повинностями, хоч тяжкими хоч легкими, і писали ся в козаки, щоб не мати дїла з панами. Однаково, обставини житя були такі, що край жив в воєннім станї, кождий мусїв бути воєнним чоловіком і жити зі зброєю в руках для власної безпечности. Тому люде з легким серцем приймали на себе обовязкову участь в війську козацькім і в походах козацьких, та піддавали ся воєнній старшині козацькій, аби не знати вже над собою ніякого иньшого начальства.