В океані
- Автор: Панов Николай Николаевич
- Серия: Орли капітана Людова #2
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Т. Черторижська
- Жанр: Морские приключения
Электронная книга - «В океані». Краткое содержание книги:
Повість В океані веде читача в балтійське приморське містечко, в шведський і норвежський порти, біля яких лежить шлях експедиції радянських кораблів. Орли капітана Людова, діючи вже в післявоєнні роки, руйнують хитрий задум заокеанських диверсантів.
— Ану, Дмитре Івановичу, ви ж сигнальник, корабельне око, та й у розвідці працювали трохи. Можете описати цього суб'єкта, який до корабля підходив?
— Зараз… — Фролов болісно пригадував. — З обличчя нібито навіть приємний, риси правильні, все на місці. Волосся? Якесь світлувате, а скоріше темне, капелюхом воно було прикрите… Міцний хлопець. Мабуть, вище середнього зросту, а не високий… Ось як отой, що в барі мене ударив… Хочу описати, а все розпливається…
Він замовк, підняв нерозуміюче брови, блідо усміхнувся.
— Це називається описав! Ні за що зачепитися.
— Ні, ви добре описали його, Фролов, — сказав Андросов. — Ви дуже правильно його описали.
— Невже знаєте, хто такий? — поранений мало не сів на койці.
Андросов підвівся, наче не чув запитання.
— Ви добре описали його, Дмитре Івановичу… Ну, ось що — лежіть, одужуйте, не мучте себе нічим. Повторюю, радійте з того, що все так легко обійшлося для вас. Усе сказали, що хотіли сказати? — Фролов кивнув. — У такому разі наказую терміново видужувати.
— Єсть терміново видужувати. Голова в мене міцна, військового гарту. Жодному фашистові її не пробити..
Коли Андросов повернувся в салон, обід уже наближався до кінця. Таня поставила перед ним тарілку з борщем. Сливін і Курнаков допивали компот.
Олсен, про щось замислившись, повільно розрізав на частини добре підсмажений біфштекс.
— Ну, як наш хворий? — спитав Сливін.
— Діло йде на поправку… — Андросов із задоволенням, повільно їв борщ.
— Повідомив вам щось нове про бергенський скандал?
— Ні, нічого нового не повідомив, його хвилювало, що російських моряків могли оголосити призвідниками бійки. Я заспокоїв його. — Андросов перейшов з російської мови на англійську. — Думаю, і товариш Олсен підтвердить, що вуличні бійки — звичайна справа в портах, куди приходять американські моряки, що зухвала поведінка цих нових окупантів усе частіше викликає протест населення європейських портів. Що ви скажете на це, товаришу Олсен?
— О-о, я? — лоцман швидко підвів голову, нібито прокинувшись.
Андросов повторив своє запитання.
— Так, на жаль, я можу це підтвердити. П'яні скандали, безробіття, невпевненість у завтрашньому дні — ось що принесли нам американці. — Олсен знову глибоко замислився.
Сливін допив компот, витерши губи салфеткою, підвівся з-за столу. Разом з ним підвівся Курнаков. Розмірено похитувалася палуба салону. На мідному ободі ілюмінатора плавилося сонце, яскравий світляний зайчик застрибав на скатерті столу.
Андросов і Олсен залишилися в салоні вдвох. Андросов не кваплячись їв друге. Олсен поклав виделку й ніж, підвів свої ясносині очі.
— Я хочу думати, товаришу що ви вважаєте мене другом радянських моряків?
— Так, товаришу Олсен, я вважаю вас нашим другом.
— Як друг радянських моряків, я повинен сказати вам одну річ, зробити признання.
Андросов теж поклав ніж і виделку.
— Якщо ви визнаєте за можливе мати зі мною розмову, так би мовити, віч-на-віч…
— Звичайно, товаришу Олсен. — Андросов подзвонив, увійшла Таня. — Ось що, Тетяно Петрівно, будьте ласкаві, замовте нам на камбузі хорошого кофе. По дорозі прошу вас зайти провідати Фролова. — Таня усміхнулася, з готовністю вийшла.
— Слухаю вас, товаришу Олсен.
Ніби збираючись з думками, лоцман крутив столовий ніж. Стиснув у нерішучості губи. Поклав ніж, провів рукою по волоссю.
— Я королівський лоцман, я воджу судна в наших водах уже двадцять років. Але випадок, про який хочу вам розповісти, трапився зі мною вперше.
Він знову зам'явся, ледь почервоніли його сухі зморшкуваті щоки.
— Коротше кажучи, напередодні нашого виїзду з Бергена мене викликав до себе мій начальник, зробив мені заманливу пропозицію. Він сказав, що йому вже давно не подобається мій вигляд, що в нього, нарешті, є можливість зробити мені невеликий подарунок: надати відпустку для поправки здоров'я. Я подякував йому. Я давно хотів відпочити й полікуватися. Але мій начальник сказав, що я маю можливість почати відпочивати зараз же. Це сподобалося мені значно менше.
Олсен з гідністю відкинувся в кріслі, дивився на Андросова з-під сивих брів.
— Це сподобалося мені значно менше, — повторив лоцман. — Я сказав своєму начальникові, що спершу повинен виконати обіцянку — провести російські кораблі. Я сказав йому: ніколи ще лоцман Олсен не порушував своїх обіцянок. Я почуваю себе не зовсім добре, я вдячний, але скористаюся з відпустки після того, як виконаю свою обіцянку.
Він замовк. Андросов мовчав теж.