Вовки Кальї. Темна вежа V

Вона кинулася йому в обійми, розцілувала в щоки, в шию, в лоб, ніс, губи, повторюючи знову і знову:

— Мої ноги, Роланде, ти бачиш, я ходжу, я бігаю, я маю мої ноги, хвалити Господа і всіх святих, я знову маю ноги.

— То тішся ними, люба, — сказав Роланд. У нього був один старий трюк (чи то пак звичка) — переходити на говірку місця, де він перебував. Нині то була говірка Кальї. Напевно, якби він вів більше часу тут, у Нью-Йорку, то невдовзі теж став би показувати середнього пальця навздогін тек-сі.

„Але я завжди залишатимусь аутсайдером, — подумав він. — Я навіть не можу до ладу вимовити слово „аспірин“. Щоразу, коли я намагаюся це зробити, слово виходить не таким, як слід“.

Вона взяла його за праву руку, навдивовижу сильно смикнула донизу і притулила до своєї гомілки.

— Відчуваєш? — вимогливо запитала вона. — Мені ж не ввижається?

Роланд розсміявся.

— Хіба це не ти щойно прибігла до мене, наче в тебе виросли крила, яку Рафа? Ти, Сюзанно. — Він поклав свою ліву, неушкоджену руку на її ліву ногу. — Дві ноги, кожна закінчується ступнею. — Він посерйознішав. — Треба роздобути тобі взувку.

— Нащо? Це ж сон. Напевно, сон.

Він подивився на неї пильним поглядом, і її усмішка поволі згасла.

— Ні? Не сон?

— Це тодеш. Ми справді тут, фізично. Якщо ти поріжеш ногу, Міє, то завтра, коли отямишся біля вогнища, матимеш поріз.

Це ім'я вирвалося в нього майже — але не зовсім — мимохіть. І тепер він чекав, увесь підібравшись, чи вона помітить. Якщо помітить, то він вибачиться й скаже, що перед тодешем він бачив сон про людину, яку він знав багато років тому (хоча після Сюзен Дельґадо в його житті була лише одна важлива жінка, і звали її не Мія).

Але вона не помітила, і Роланд не надто здивувався.

Тому що коли задзвонили каммен, вона готувалася піти на чергове полювання в подобі Мії. І на відміну від Сюзанни, Мія мала ноги. Вона розкошує у великій залі смачною їжею, вона розмовляє зі своїми друзями, вона не поїхала до Моргаузу чи Неморгаузу, і вона має ноги. Тож ця жінка має ноги. Ця жінка поєднує в собі обох жінок, хоча й не підозрює про це.

Раптом Роландові дуже захотілося, щоб Едді не з'явився. Він міг відчути різницю, навіть якщо сама Сюзанна її не відчуває, а цього не можна було допускати. Якби в Роланда було три бажання, як у принца-знайди в дитячій казці, то зараз вони зводилися б до одного: розібратися з клопотами в Кальї Брин Стерджис, поки вагітність Сюзанни — вагітність Мії — не почала впадати у вічі. Розв'язувати обидві проблеми водночас буде важко.

Чи навіть неможливо.

Вона дивилася на нього, і в її широко розплющених очах було німе питання. Не тому що він назвав її чужим ім'ям, просто їй хотілося знати, що вони робитимуть далі.