Запахи. Історія одного вбивці
- Автор: Зюскинд Патрик
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: «Всесвіт» 1993 № 11–12
- Переводчик: Ірина Фрідріх
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Запахи. Історія одного вбивці». Краткое содержание книги:
Гренуй запитав вартових, яким шляхом помандрував другий консул. Постовий кивнув на північ. Невже не в бік Кабрі? Чи іншою дорогою, що вела до Орібо та Напуля? Певно, що ні, відповів вартовий, він же на власні очі бачив.
Гренуй понісся назад містом до своєї повітки, поклав у свій мішок полотнину, горнятко з помадою, лопаточку, ножиці й гладенького дрючка з оливкового дерева та й вирушив негайно в путь, тільки не до Гренобля, а за вказівкою свого носа: на південь.
Цей шлях, прямий шлях до Напуля, проходив повз витоки Таннерону й низинами Фражеру та Сьяжу. Йти було зручно. Гренуй швидко просувався вперед. Коли з правого боку на верхів’ях гір замаячив Орібо, він відчув, що майже наздогнав утікачів. Трохи пізніше був з ними на однаковій висоті. Зараз відчував нюхом кожного окремо, навіть їхніх коней. Втікачі були не далі як за півмилі на захід, десь у лісах Таннерону. Рухалися на південь, до моря. Точнісінько, як він.
Біля п’ятої пополудні Гренуй дістався до Напуля, зайшов до заїзду, попоїв і попросив дешевого нічлігу, сказавши, що він — помічник дубильника з Ніцци і їде до Марселя. Це означало, що переночувати він може й у хліві. Там він і ліг у кутку перепочити. Носом відчував, як наближалися троє вершників. Йому треба було тільки зачекати.
За дві години — вже добряче сутеніло — ті прибули. Щоб залишатись інкогніто, вони перевдяглись. Обидві жінки мали на собі темні накидки й вуалі, Ріші — чорний сюртук. Він видавав себе за дворянина із Кастеллани; завтра він хоче переправитися на Лерінські острови, тож хазяїн має подбати, щоб до сходу сонця напоготові був човен. Чи є в заїзді, крім нього та його людей, ще інші гості? Ні, відповів хазяїн, тільки підмайстер дубильника з Ніцци ночує в хліві.
Ріші провів жінок у покої. Сам зайшов до хліва, щоб, як він сказав, взяти щось у сідельній збруї. Спочатку не міг знайти підмайстра, тож узяв у конюха ліхтаря. Тоді побачив, як той міцно спить у кутку на соломі під старим рядном, поклавши голову на свою дорожню торбу. Підмайстер був такий непоказний, що в Ріші на мить склалося враження, ніби то не людина, а химера, народжена тінню від ліхтаря. У всякому разі збагнув, що цього зворушливо безневинного створіння боятися нічого, тож тихенько, аби не збудити його, вийшов і повернувся в будинок.
Повечеряв Ріші разом із дочкою в кімнаті. Він не пояснив їй удома мети й доцільності такої дивної подорожі, не зробив цього й зараз, хоч вона допитувалася. Завтра він відкриє їй таємницю, і Лора пересвідчиться, що тато робить усе для її блага й щастя.
Після трапези вони зіграли кілька партій у карти, він увесь час програвав, бо не стежив за картами, а милувався донькою, насолоджувався юною красою. О дев’ятій Ріші провів Лору до її кімнати, що була навпроти його, й, поцілувавши на ніч, замкнув двері ззовні. Потім пішов спати сам.
Нараз відчув страшенну втому від напруженого дня й минулої ночі, та разом з тим був задоволений собою й перебігом подій. Без найменшого хвилювання, без похмурих передчуттів, які ще вчора так його мордували, зараз він заснув одразу й спав без сновидінь, і стогонів, без нервового здригання й совання. Ріші давно не пам’ятав такого глибокого, спокійного, здорового сну.
Тим часом Гренуй підвівся зі свого лігва в хліві. Він теж був цілком задоволений собою та перебігом подій і почувався бадьоро, хоч жодної секунди не спав. Коли до хліва заходив Ріші, щоб подивитися на нього, він удав сплячого, аби ще дужче посилити враження безневинності, яке й так поширював завдяки своєму запахові непомітності. Консула це завело в цілковиту оману, натомість Гренуй сприйняв його надзвичайно точно, нюхом, зафіксувавши всі нюанси стану й настрою благодушності.
Так обидва взаємно переконали один одного й заспокоїлись. Як на Гренуя, це було добре, бо полегшувало йому справу.
45
Гренуй узявся до діла з професійною обачністю. Розв’язавши мішок, він витяг полотнину, помаду з лопаточкою, потім розстелив полотнину на простирадлі, на якому досі лежав, і заходився намащувати її жиром. Робота ця вимагала часу, бо жир потрібно було наносити то товщим, то тоншим шаром, у залежності від того, до якої частини тіла притулятиметься та чи та пілка полотна. Рот і пахви, груди, геніталії та ступні віддавали завжди більше запаху, ніж, наприклад, голінки, спина та лікті; долоня — більше, ніж тильний бік руки; брови — більше, ніж повіки тощо; тому треба було відповідно забезпечити ці місця жиром. Отже, Гренуй зразу моделював на полотнині ароматичну діаграму тіла, яке збиравсь обробляти. І це задовольняло його, власне кажучи, найбільше, оскільки йшлося про своєрідне мистецтво почуттів, фантазії та рук, яке давало найвищу насолоду від сподіваних наслідків.