Твори в двох томах. Том 2

Обстановка для зцілення від золотухи цілком відповідала такій урочистій події — усе було охайно й солідно. Король сидів на троні під балдахіном; кругом нього вишикувалося духівництво в повному облаченш. Окремо, вирізняючись з-поміж інших своїм убранням, стояв Марінел, самітник із знахарським ухилом, який пропускав хворих до короля. А на підлозі, аж до самих дверей, щільними рядами лежали й сиділи золотушні, осяяні яскравим світлом. Усе це було схоже на заздалегідь відрепетирувану сцену, — але так тільки здавалося. Хворих прийшло вісім сотень, і справа посувалася повільно. Нічого цікавого в цій процедурі для мене не було, бо я вже не раз бачив такі церемонії. Незабаром все це мені набридло, але задля пристойності я мусив терпіти до кінця. Лікар потрібний був через те, що в таких збіговиськах завжди знаходилися люди, яким тільки здавалося, що вони хворі, або які удавали з себе хворих заради найвищої честі — дотику королівської руки. Чи заради монети, яку король дарував при цьому. Монета була золота, вартістю приблизно в третину долара. Зважте на те, яким багатством була третина долара за тих часів і в тій країні, яким порятунком оберталася золотуха для злидарів, котрі вже ладні були шукати виходу в смерті, — і вам стане ясно, як Спустошували державну скарбницю ці щорічні зцілення, поглинаючи дедалі більшу частину прибутків. Тому я поклав собі зцілити державну скарбницю від золотухи. За тиждень до від’їзду з Камелота на пошуки пригод я звелів казначейству оприбуткувати шість сьомих асигнувань на зцілення, а одну сьому витратити на карбування нікелевих монет п’ятицентової вартості, які потім передати завідувачеві Золотушного департаменту. П’ятицентовики мали прийти на зміну золотим грошам, причому монета за монету. Щоправда, нікелю в нас було не так багато, але я сподівався, що його вистачить. Як правило, я не схвалюю розводнення капіталу, але тут, по-моєму, докори сумління були б недоречні, бо йшлося, що не кажіть, про дарунок. А дарованому коневі в зуби не заглядають; даруючи щось, я завжди пам’ятаю про це. В обігу тут були старовинні золоті й срібні монети, переважно невідомого походження, але траплялися серед них і римські; всі вони мали неправильну форму, й рідко яка була кругліша, ніж місяць через тиждень після повні; карбовані ручним способом, вони так постиралися, що написи на них, схожі на якісь шрами, стали нерозбірливі. Я вважав, що новенька, кругленька, блискуча нікелева монетка з дуже схожим зображенням короля на одному боці і таким самим зображенням Гвіневери на другому та ще й з якимсь побожним написом лікуватиме золотуху не гірше, ніж золота і срібна валюта, й навіть більше подобатиметься золотушним. І я не помилився. Того дня ми вперше роздавали наші нові п’ятицентовики, і успіх вони мали надзвичайний. Воднораз вигравала і держава, про що свідчать наведені нижче цифри. З восьмисот хворих удостоїлися королівського дотику сімсот; за попереднім прейскурантом держава витратила б на них близько 240 доларів.; за новими розцінками ми обійшлися 35 доларами, заощадивши на одному сеансі лікування понад дві сотні.