Нетопир

«Чорт, ну й видок, мабуть, у мене», — подумав Харрі й зареготав.

Потім на його шляху почали траплятися люди. До нього долинули звуки голосів, машин і музики. Повернувши за ріг, Харрі відразу зрозумів, де він. Оце повезло — він потрапив у район Кінґз-Крос! Перед ним лежала гомінка Дарлінґхерст-роуд, суціль освітлена вогнями. Тепер усе стало можливе. У перший бар його не пустили, але до китайської забігайлівки він увійшов і дістав великий пластиковий стакан віскі. У забігайлівці було темно й задушливо. Вицідивши віскі до краплі, він знову вийшов на вулицю і схопився за стовп. В очах рябіло від миготіння машин, Харрі намагався не думати про те, що сьогодні ввечері його вже знудило в барі просто на долівку.

Раптом він відчув, як хтось штовхнув його в спину. Обернувшись, він побачив рот: великі червоні губи і ряд зубів без одного ікла.

— Чула про Ендрю. Жах, — сказав рот. І далі жував жуйку. Це була Сандра.

Харрі спробував щось сказати, але в нього нічого не вийшло. Сандра здивовано витріщилася на нього.

— Вільна? — насилу вимовив він.

Сандра розсміялася:

— Yes, but I don't think you're up to it.[65]

— Думаєш? — спромігся нарешті Харрі на відповідь.

Сандра поглянула довкола. Харрі здалося, що в тіні промайнув блискучий костюм: Теді Монґабі напевно десь неподалік.

— Слухай, я на роботі. Йди додому, проспися, а вранці поговоримо.

— У мене є гроші. — Харрі поліз за гаманцем.

— Сховай зараз же! — відштовхнула його Сандра. — Добре, я з тобою піду і ти мені заплатиш, але не тут, гаразд?

— Ходімо до мого готелю. За рогом. «Кресент», — запропонував Харрі.

Сандра знизала плечима:

— Whatever.[66]

Дорогою вони зайшли до bottle-shop,[67] де Харрі купив дві пляшки «Джим-Біна».

Нічний портьє в «Кресенті» з голови до ніг оглянув Сандру, коли та увійшла. Він уже хотів був щось сказати, але Харрі випередив його:

— Ніколи не бачив таємних інформаторів поліції?

Нічний портьє, молодий азіат у костюмі, непевно посміхнувся.

— Гаразд. Ти її не бачив. Дай мені ключі від номера. У нас справи.

Здається, портьє не повірив у цю маячню, але ключі видав без заперечень.

У кімнаті Харрі вигріб усе спиртне з міні-бару.

— Це мені, — він узяв пляшку «Джим-Біна». — Решта — тобі. Вибирай!

— Бачу, тобі дуже подобається віскі, — сказала Сандра, відкриваючи пиво.

Харрі спантеличено поглянув на неї:

— Звідки ти знаєш?

— Більшість п’ють різну гидоту. Просто задля різноманітності.

— От як? І ти теж п’єш?

Сандра знизала плечима:

— Не те щоб п’ю… Я намагаюся кинути. Худну.

— Не те щоб, — повторив Харрі. — Тобто ти сама не знаєш, про що говориш. Дивилася «Покидаючи Лас-Вегас» з Ніколасом Кейджем?

— Що?

— Проїхали. Загалом, кіно про алкоголіка, який вирішив упитися до смерті. У це я якраз можу повірити. Але він дудлив усе, що трапиться: джин, горілку, віскі, бурбон, бренді, всяку погань. Згодиться, якщо вибирати нема з чого. Та цей хлопець прийшов у відому на весь світ винну крамницю Лас-Вегаса, у нього купа грошей, і йому однаково, що пити. Взагалі однаково! Ніколи не бачив п’яницю, якому плювати, що пити. Якщо вже ти знайшов своє пійло, то пити будеш лише його, вірно? А фільм навіть номінували на «Оскар».