Нестяма
- Автор: Жолдак Богдан
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-384-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Нестяма». Краткое содержание книги:
Ця проза така кінематографічна, що здається, її персонажів знаєш особисто багато-багато років і до кожного з них, попри їхню недолугість, а часто й відверту пришелепкуватість, переймаєшся симпатією.
ISBN 978-617-679-384-7
Богдан Жолдак © текст, 2017
Дарина Жолдак © графіка, 1998
Назар Гайдучик © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © 2017
Він сплюнув, бо тепер треба йти нагору, шукати двірника, щоб той шукав ключа. Слідча процедура затягувалася:
— Ще, курви, поприбирають чисто, і всі вєщдоки перетрясуть, — плюнув він, і, крекнувши, подався нагору.
Двірник Федір саме мив друге парадне, коли його знайшов слідчий. Привіталися.
— Замок таки почепив?
— Навхір він би міні здався, — одкинув швабру той. — Комісія приказала, я й повісив, — шукав він цигарку, доки Іван Степанович не сунув йому свою, посідали на підвіконня, пустили дим.
— Ну, давай ключа, — слідчий притоптав у пачку недопалок.
— Якого навхір ключа? — двірник вдав, що не здогадується про підвал.
— Кончай яєрли крутить, — видихнув останнього дима Іван Степанович. — Ти ж знаєш. Бо міні треба фотки з місця проішествія зробить.
— Да, дворніку положено все знать, тіко за таку зарплату голова навхір попухне. Ключа в мене нема, началь-нік ЖЕКу лічно забрав під свою отвєтсвенність. — Він теж видихнув дим, бо по ключа треба було топать аж у ЖЕК. — Дай хоть домию, — взявся за відро. — Накидали там трусів, а я ходи за ними ще й в підсобці вбирай, — сказав він і враз збагнув, що ляпнув дурницю.
— Яких трусів? — насторожився слідчий.
— Яких-яких, — бурмотів двірник Федя, — порваних, женських... Коли мітли прибрав, обнатужив.
— Де вони? — підскочив той.
— Хто, мітли?
— Труси, кажу тобі, труси!
— Де-де, викинув навхір в бак.
— Дак бігом мені вийми,— захвилювався Іван Степанович.
— От, начинаєцьця, — зітхав Федір. — За цими розврат-ніками й пороботать нормально не дадуть, ну, благоустроїли вам дитячого майданчика навхір, дак і гуляйтеся там у пісочку, нє, так їм підвали подавай.
— Не бурчи, — сказав слідчий, — я тобі віддячу, в мене тут проходив один хірург по дєлу, так йому треба всю сантехніку помінять, візьмешся? Як найдеш ті труси — халтура твоя.
Федір помітив, що слідчий враз стомився. І почав терти шваброю швидше, аж мимоволі в нього злетіла пісня:
На мотив «Синього платочка». Слідчий аж плюнув на помите.
Федір удав, що не помітив:
— Да, народ оспівує, — пояснив він. — Да, про всяке, шо буває. А я розірвися навхір ще й підвал охранять? Хто винуватий — я винуватий?
— Ти невинуватий, це точно.
Повз них, обережно переступаючи помите, навшпиньках, проштовхнулася молодиця Тетяна, війнувши гігантським бюстом і таким же перегаром, обох це разом вразило, аж вмовкли на якусь хвилину.
— Да, — домив двірник сходи й переможно ляснув відром. — Отак рожай їх собі навхір на свою голову, щоб воно потім пішло й на рідну мамку стукнуло.
— Воно не на мамку стукнуло, а на пацанів, які його за це били.
— Однаково, отак рости їх навхір, і виходить, що вона, бідна мать-одіночка, і винувата за це, з усіх сил воспитує сина, а шоб потім хтось як мудак за ключима й за трусима набігаєцьця. Міні тепер на літучку хоч не показуйся: де ти, питається, навхір був, як ти був не догледів, що мамку дітвора трахала? В спину сміюцьця.
— Мені б твої проблеми, — зітхнув слідчий. Бо його проблема була казуїстична, і хто зна, як її передавать в суд, як інкримінувати:
чи як групове зґвалтування малолітками дорослої жінки;
чи як розпусні дії дорослої жінки по спокушуванні малолітніх?
Бо свідчення розходилися, хто і кого, а подання могло підірвати реноме слідчого у цій заплутаній справі.
— Хто там? — запитала вона, Тетяна, обережно поправ-ляючи бюст.
— Ваш дворнік Федір, — почула у відповідь.
— Ха-ха. Якщо ви «дворнік», то мусите знать своїх жильців.
— Звісно. Якби ви були жильцом. Як ви — квартірантка.
Вона похитнулася, подумала, і одчинила. Федір грюкнув чобітьми об поріг, зайшов і почав демонстративно озиратися.
— Да, гражданочка, — нарешті помітив він Тетяну.
— То що тут такого, — розвела вона долоні, — що, запрещено знімать квартирю?
— Знімайте ви що хочте, но поступають сигнали, що ви перезаймаєте житлоплощадь іншим квартиросьйомщи-цям, — насилу вимовив він.
— Я? — картинно здивувалася вона. — Да ви проходьте, чого тут торчать.
Тетяна відводила його від дверей:
— Чайку?
— Не одкажусь, — він посунув за нею, пильно оглядаючи закутки, зазирнув до туалету й до ванни, бо тепер скрізь йому ввижалися загородки з порваними жіночими трусами. А коли зайшли до вітальні, то боляче тіпнувся борлак: якби на столі стояла й сулія горілки, цього б не сталося, а так там стояло кілька пляшок та ще й добряче недопитих.