Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Російські кампанії проти різних виявів українського націоналізму тривали від початку XVIII століття і ставали очевиднішими та гучнішими, коли російська держава опинилася у кризі на початку XX століття, у роки громадянської та Другої світової воєн, «холодної війни» і брєжнєвської епохи «застою», а особливо під час нинішньої українсько-російської кризи. Радянсько-російська концепції «дружби народів» ґрунтується на тому, що росіяни й українці живуть в одній державі чи, як мінімум, у тій самій сфері впливу. Ця абсолютно примордіальна етнічна концепція ігнорує сучасну реальність мешканців країн з однаковими мовами, які поза тим живуть в окремих незалежних державах. В Австрії, частині Швейцарії та Німеччині люди спілкуються німецькою мовою. В Австралії, Новій Зеландії, США, більшій частині Канади та Індії — англійською. Чи мусить уся Центральна та Південна Америка, за винятком Бразилії, об’єднатися в одну державу, позаяк усі там розмовляють іспанською? Такий висновок «логічно» випливав би з радянської та російської доктрин «дружби народів».

Існує п’ять компонентів російських та радянських антиукраїнських націоналістичних кампаній і ресталінізації. По-перше, ці кампанії посилюються в авторитарні та контрреволюційні часи, як це відбувалося у відповідь на Революцію троянд, Помаранчеву революцію чи Євромайдан. По-друге, російські та радянські очільники завдяки українофобським кампаніям стають союзниками російських великодержавних націоналістів, неосталіністів і антизахідних ксенофобів. Організовані кремлівськими лідерами Брєжнєвим і Путіним антиукраїнські націоналістичні кампанії відбувалися одночасно з відродженням міфології «Великої Вітчизняної війни» та ресталінізацією радянської й російської держав. По-третє, українська ідентичність та автономія були більш прийнятними для московських очільників за умов лібералізації, в 1920-х, та другій половині 1950-х — середині 1960-х, наприкінці 1980-х — 1990-х роках. Але ці періоди охоплювали лише меншу частину радянської історії, в якій упродовж 69 років існування СРСР домінували Сталін і Брєжнєв. По-четверте, радянські та російські націоналісти і неосталіністи міркують про українців у спрощених категоріях: або як про добросовісних українців, або, на противагу їм, як про «буржуазних націоналістів», русофобів і «фашистів», які за підтримки іноземних держав прагнуть ослабити Росію.