Валеріан та місто тисячі планет
- Автор: Голдэн Кристи
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-617-7498-59-8
- Переводчик: Олег Грицаєнко
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Валеріан та місто тисячі планет». Краткое содержание книги:
— Генерале Окто-Бар, капітан Крис, командувач Першого сектора, прибув у ваше розпорядження, — відрапортував він.
— Добре, — донісся голос Окто-Бара. — Приступайте до бойового завдання. Візьміть до відома — до вас приєднається підрозділ К-Тронів.
Крис стиснув губи ниткою. Він не плекав симпатій до мовчазних незграбних роботів. Він мав достатній бойовий досвід, щоб знати, що роботи й андроїди, при всіх своїх інших перевагах, не годяться для використання в гущавині бою, де поруч із тобою мають перебувати розумні свідомі чутливі створіння. Він пишався бойовим шляхом Окто-Бара, але подумав, що генерал надто давно вже не був у реальному бою і не розуміє, що надання в розпорядження Першого сектора підрозділу К-Тронів то образа для цієї елітної команди.
— Цього не потрібно, пане генерале. Мої люди впораються самі.
— То наказ, капітане.
— Зрозуміло.
Він ще говорив, а обіцяний підрозділ роботів уже підвівся й загримів. Вони устали як один, тримаючи зброю в руках, не ворушачись і чекаючи наказів. Крис проковтнув досаду.
— Елітний підрозділе, за мною.
Вони слухняно послідкували за командиром, і він повів їх прямісінько до серця станції.
А Валеріана в буквальному сенсі вела таємнича «дівчина зі сну». Усередині себе він відчував легкі поштовхи, які ніби говорили йому «сюди» або «он туди», і так він вів Лорелін усе глибше до центру станції «Альфа». Сумовитий пейзаж, немов у цій місцевості ніхто не жив багато років, не додавав йому бадьорості.
Він спитав сам себе, чи варто йому тримати власні висновки при собі, і вирішив зробити навпаки. Бо ж Лорелін була його партнерка й мала право знати.
— Нами із самого початку маніпулювали, — почав Валеріан з похмурим виразом обличчя.
— Що ти маєш на увазі?
— Ми зараз у центрі так званої «мертвої зони». Але дихаємо як звичайно.
Маленькі гризуни пронеслися повз них, зупинилися, з цікавістю зиркнули на них і побігли далі у своїх щурячих справах.
— Ми вже так далеко зайшли?
Він понуро кивнув.
— Твоя правда… тут немає жодних слідів забруднення, — відповіла, оглядаючись, Лорелін.
— Уся ця місія — пастка, — сердито провадив Валеріан. — Лорелін, нас обдурили. Нам затято брехали. Брехали всі, і генерал Окто-Бар також. Командувач усе цілковито знав про те, що ховається за так званим «абсолютним злом».
— Що? — вражена, Лорелін вирячилась на нього. А Валеріан квапливо рухався згідно з підказками з глибини підсвідомості, і вона докладала зусиль, аби не відстати.
«Поверни сюди», — сказав йому внутрішній компас.
Валеріан підкорився, і обидва агенти опинилися біля підніжжя величезної стіни. Контрастуючи з покинутим пейзажем, цей бар’єр мав солідний новітній вигляд і складався з широких плит із якоїсь речовини, геть невідомої Валеріанові. Він і Лорелін удивлялися в стіну, спостерігаючи за тим, як плити рухаються, соваються й наїжджають одна на одну.
Картина стала ще дивнішою, коли висока гнучка бліда й доволі красива постать без попередження вийшла прямо зі стіни та елегантно стала перед ними. А за кілька секунд до неї приєдналися інші, і всі вони були красиві, усі світились і явно були доброзичливо настроєні.
— Перлини, — видихнув Валеріан.
— Овва! — присвиснула в захваті Лорелін. — Геть не таким уявляла я собі абсолютне зло.
— Мене звати Цюурі, — сказав той, хто першим пройшов крізь стіну. Він дивився на Валеріана з дивним виразом на обличчі, наполовину пристрасним, наполовину нетерплячим. — Я — син імператора.
— Чудово, — відповів Валеріан. «Два імператори за день». Його колотили емоції, і він знав, що деякі з них йому не належали. Він докладав зусиль, аби загнуздати їхню хвилю.
— То ви представите нас таткові?
— Він чекає на вас, — відповів Цюурі, — ідіть за мною.
Він повернувся й щез у стіні. Валеріан вагався, а потім підійшов ближче і простягнув руку.
Його рука простромила стіну.
Він випростав плечі.
— Спробуй вийти на зв’язок із генералом, щоб усі прибули сюди, — сказав він Лорелін. — А я поки що намагатимусь виграти трохи часу.
— Дзуськи! — відповіла Лорелін, задерши голову. — Чому б тобі вряди-годи не попрацювати дублером?