Старо-світські батюшки та матушки
- Автор: Нечуй-Левицький Іван Семенович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури "Дніпро"
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Старо-світські батюшки та матушки». Краткое содержание книги:
– Ой отче Харитоне! – зашипів і захрипів Млинковський, зирнувши скоса на графин,– коли б ви знали, що доктор оце послав мене на села не дурнички, а на свіже повітря – лічитись – і заборонив мені пити горілку...
– Може, наливочки, вишнівочки або тернівочки,– промовила Онисія Степанівна солодким голосом, хоч в думці проклинала старого крючка.
– Не можна, паніматко, ні вишнівки, ні тернівки. Доктор казав, що слив'янка помічна для грудей, і звелів мені лічити груди слив'янкою. У вас у садку слив, як хмелю; певно, є й слив'янка. Чи не можна б пляшку-другу слив'янки? – говорив Млинковський, порядкуючи, неначе в трактирі.
«І як він в гаспида знає, що в мене в льоху стоїть барило слив'янки! Неначе вже туди лазив»,– думала Онися.
– Добре! Добре, є й слив'янка. Біжи, Надезю, та наточи.
– Та беріть здорову яндолу або макітру; коли вже лічитись, то лічитись, а не паскудитись,– гукнув Млинковський.– А самовар буде швидко? Скажіть, паніматко, щоб дівка поставила самовар! Ми звикли в городах в цей час пити чай.
– Добре, добре! Зараз і самовар буде. Біжи, Палазю, та скажи наймичці, щоб наставила самовар.– сказала Онися.
– У вас на селах самовар наставляють тільки для гостей, а у нас в городі чай п'ють рано й вечір,– говорив Млинковський цивілізаторським тоном.– Встанемо вранці, продеремо очі та зараз за самовар. Завтра раненько, паніматко, попоштуйте мене й моїх дочок чайком.
– Добре, наставимо самовар і завтра вранці,– сказала Онися.
Одіславши віз, навантажений з горою мішками, отець Харитін вернувсь у хату. Погонич, попасши коні, рушив з двору. Онися вгляділа в вікно, що коні рушили з двору, й трохи не зомліла; вона догадалась, що Млинковський привіз до неї дочок на прохарчування, певно, на довгий час.
– А що, панотче, час по чарці, але тільки по одній,– сказав Млинковський.
– А чом не по дві або й по три? – сказав отець Харитін.
– Лічусь, панотче: більше чарки не можна,– груди болять чогось.
– Чим же ви лічитесь? – спитав отець Харитін.
– Слив'янкою ж, панотче, як я вам казав. Ото добре, що в вас є слив'янка. Оце їжджу по батюшках та лічусь, знаю, що в матушок стоять барила з слив'янкою в льохах,– давай, думаю, поїду та повидираю мед з бджіл,– зашипів Млинковський.
Панни подали чай. Млинковський не втерпів: налив і випив чарку, заткнув графин затичкою й попросив винести цю спокусу з хати. Подали бутиль слив'янки. Млинковський налив здоровий стакан і вихилив до дна, потім налив другий стакан і поставив перед собою.
– Чи це в вас, панотче, тільки дві хатини, як дві клітки? – спитав Млинковський й заглянув в кімнату.
– Є ще й третя,– недавно перегородив здорові старинні сіни стіною й зробив кімнату для дочок,– сказав отець Харитін.
Млинковський пішов оглядати кімнату й ліжка. Він розміркував, скільки дочок накинути батюшці на прохарчування. Вийшло, що можна накинути тільки дві, бо двом останнім не було де спати.
– Та й добра ж у вас слив'янка! Така смачна, що я, мабуть, не швидко оце вирвусь з вашої хати,– сказав Млинковський, хилячії наливку та прицмакуючи.
– Пийте на здоров'ячко та очунюйте,– тихо обізвався отець Харитін.
«Коли б була знала таке лихо, була б накидала полиню в барило,– подумала Онися.– Видудлить оцей циган усе барило».
– Коли ви обідаєте? – спитав Млинковський в отця Харитона.
– Та вже ж не проти ночі, а вранці, по-сільській,– сказала Онися.
– По-сільській, як надворі світає! А в нас в городі тоді ще сплять, а обідають аж опівдні, а вранці тільки чай п'ють та снідають,– натякав Млинковський так, що аж пальці було знать.– Ми звикли спати довго, а обідати в ваш полудень.
Панни познайомились і завели веселу розмову; бренькали на гітарі, а потім пішли танцювати, показуючи, як вчила їх мадам. Млинковський видудлив за вечір сливе цілу макітру слив'янки.
– Ну, та й добра ж у вас слив'янка,– говорив Млинковський, цмакаючи губами.
– Чи хоч трохи вам полегшало, Крискен-те Харлампійовичу? – спитав батюшка.
– Ого! ще й яка полегкість! Так неначе хто помазав медом по грудях та по животі. Чи не можна, паніматко, наточити ще макітерку на ніч? – просив столоначальник шипучим голосом.– В мене вночі спадає смага на рот та на губи,– треба промочувати.
Після вечері Онися мусила йти в льох і наточити другу макітру. Млинковський лічився таким способом до півночі, потім день і другий. Онися якось догадалась і розвела наливку водою. Млинковський покуштував, сплюнув і зараз попросив одвезти його до сусіднього батюшки, в котрого було дві дочки. Отець Ха-ритін догадався, що час давати столоначальникові хабара.
– Оце я звелів набрати вам, Крискенте Харлампійовичу, мішок житнього борошна та мішок пшеничного. Прийміть, будьте ласкаві,– сказав отець Харитін.
– За житнє спасибі, а пшеничне візьму: моя жінка не любить житнього хліба,– так само од його слабує, як і я. Одначе... може, свині з'їдять! Звеліть кинути на віз мішків зо два або зо три,– сказав Млинковський.
– Добре, покладемо. Та, будьте ласкаві, вже не прогнівайтесь за мої книги,– сказав тихо отець Харитін.
– Там щось, панотче, ви наплутали в книзі «о родившихся»... гм... Така плутанина...
Розбирав я, розбирав та насилу лад дав. Здається, у вас цього року вродила картопля. Звеліть кинути на віз мішків зо два або зо три. Моя жінка страх як любить печену картоплю з маслом. Здається, у вас багато корів, і масло повинно бути?– сказав Млинковський.
– За це вже треба матушки спитати,– це не до мене стосується,– соромливо сказав отець Харитін.– Сало, знаю, що є, бо кабанчика закололи недавно.
Отець Харитін вийшов на часок і пошепотів з Онисею. Онися сердито забубоніла.