Старо-світські батюшки та матушки
- Автор: Левицкий Иван Семенович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури "Дніпро"
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Старо-світські батюшки та матушки». Краткое содержание книги:
– Як я бачу, в вас вовки дуже звичайні,– сказав Казанцев,– коли зоставили й на вечерю; в нас як почнуть хапати, то вже нічогісінько не зоставлять.
– Як же ваші воли та корови? – спитав в отця Харитона один гусарин, щоб сказати будлі-що.
– Слава богу, всі цілі, тільки одна безрога, шута корова забігла десь в Богуславський ліс та й досі не знайшли.
– Чи знайшли, чи й досі там гуляє? – спитала Олеся, поглядаючи скоса на Казанцева з осміхом.
Гострі Онисині очі впіймали те переглядання.
«Вона з мене сміється з своїм паскудним коханцем,– думала Онися.– Потривай же, насміюся й я з тебе й з твого милого! Казав мені жид кравець, що ти ввечері бігаєш нишком од свого Балабухи на кватирю до свого гусарина. Я ж тебе обнесу на ввесь повіт! Я ж тобі оддячу!»
– Щось я ніяк не нагріюсь, а здається, надворі одлига й не дуже холодно,– говорив один гусарин, бігаючи по хаті та тручи руки.
– І я неначе змерз,– обізвався другий гусарин, бігаючи по хаті.
«Допоминаються по чарці»,– подумала Онися.
– Може б, по чарці та по другій, то зараз і нагрієтесь,– обізвався отець Харитін.
– Як по чарці, то й по чарці,– передражнив Казанцев отця Харитона по-українській.
Онися вийшла в кімнату й винесла здорову пляшку горілки й миску пирогів з начинкою. Гусари накинулись на горілку й, без сорома казка, кружляли шинкову Шулимову горілку. Миска з пирогами в одну мить спорожнилась. Кругом стола піднявся клекіт, як за годину перед тим; гусари пили горілку й гвалтували, як передніше мужицька компанія. По хаті пішов свіжий горілчаний дух, одначе Олеся вже не затуляла носа хусточкою й не думала зомлівати.
Гусари розвеселились і почали романсувати з паннами. їм заманулось потанцювати.
– Чи не можна пак в вас дістати яких-небудь музик? От ми б і потанцювали! – промовив Казанцев.– Шкода, що ми не взяли свого оркестра.
– Де вже в нас дістати музик! Хіба покликати старого старця Шмида з лірою,– промовив отець Харитін.
– От і вигадав людям на сміх,– обізвалась Онися.
Олеся затулилась хусточкою й реготалась. Онися глянула на неї, неначе п'ятака дала.
– А чом же? – обізвався отець Харитін.– Там як утне козачка на лірі, то й музик не треба,– можна гацати й до вечора.
– Ото-то! дійсно козачка! Це дуже цікаво!
– Це буде щось небачене, дуже ефектне,– сказав Казанцев.
– А покличте справді! Я ще зроду не танцював під ліру.
Отець Харитін послав за Шмидом. Як почув Шмид, що його кличуть до москалів, то вхопив шапку та дав драла аж у Чайки.
Гусари почали танцювати та крутитись з паннами без музик. Онися поглядала на благочинну й просто сміялась їй в вічі.
– Що то в вас за напиток такий,– воно зветься варенухою, чи що? – спитав у отця Харитона Казанцев.
– Та еге ж! – сказав отець Харитін.– Варенухою ж! А ви ніколи не пили? – спитав отець Харитін.
– Зроду не пив! це, кажуть, щось дуже смачне,– сказав Казанцев.
– О, смачне й міцне, як ударить у голову, то й за ніч не прочумаєшся. Ож зваріть, Онисіє Степанівно, варенухи,– нехай гості покуштують,– сказав отець Харитін.
«Доведеться титарку кликати»,– подумала Онися.
– Добре, зваримо таки зараз,– сказала вона голосно.
Онися пішла в пекарню, звеліла смажити три гуски й заколоти двоє поросят. Титарка заходилась варити варенуху, та ще й дуже міцну.
Тим часом, як титарка смажила гуси та поросята, на селі скоївся переляк. Люди рознесли по селі, що приїхав становий, наїхала «московська закуція» й буде виправляти недоплат податі. Люди кинулись ховати своє добро: закопували в землю намиста, полотна, рушники, ховали в ожередах свитки та кожухи; декотрі повтікали з села за Рось, в Чайки, й позабирали з собою, що було дорожчого з одежі; бідніші люди погнали протії ночі в Чайки воли, корови та вівці. В селі неначе ждали татарського нападу; всі говорили, що за офіцерами йде з Богуслава цілий полк москалів, що москалі заберуть усе добро, поб'ють посуд, поріжуть і поїдять кури, гуси, свині й спродають товар.
Вже пізненько Онися накрила столи й подала вечерю. Гусари кинулись на гуси та на поросята, як голодні вовки на вівцю; кістки тріщали, гусятина щезала шматок за шматком. Сама Онися поклала половину поросяти перед благочинним, другу – перед благочинною. Олеся уклала в копи увесь здоровий шмат і зоставила сестрам тільки ніжки та хвостик. Гусари, непрохані, самі наливали горілку й пили. Після вечері подали варенуху; гусари спробували, розкуштували, що смачна, й хилили цілими стаканами.
– Та й міцний же оцей «ведмідь»! – промовив Казанцев до гусарів.– Як вип'ємо всього, то й в двері не потрапимо.
Він сказав правду: «ведмідь» міцно вдарив в гусарські голови; гусари розвеселились, позапалювали сигари, порозстібали мундири й почали ревти солдатських пісень. По хаті піднявся страшний гвалт; всі голосно говорили, й ніхто нікого не слухав; дим стояв такий, що ледве було видно свічки. П'яні офіцери лізли обніматись та цілуватись з господарем; декотрі дуже близько попримощувались коло паннів і трохи не лізли цілуватись. Казанцев підійшов до Олесі, взяв її за талію й поклав голову на плече...