День Незалежності
- Автор: Масляк Петро
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Геопринт
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «День Незалежності». Краткое содержание книги:
До речі, розрахунки деяких фізиків-теоретиків показують, що Всесвіт, можливо, складається з двох накладених один на одного і пов’язаних між собою світів. Кожний із них співпадає всіма своїми точками з іншим і є ніби його тінню. Це два види матерії: звичайна і так звана тіньова, слабо пов’язана з першою. На Землі існують окремі території, де ці світи можуть співіснувати, народжуючи при цьому таких собі двійників, котрі діють у двох світах одночасно. До таких територій, де можуть виникати подібні явища, і належать Україна, і, зокрема, Київ.
Власне, подібне явище саме й замальовується у творі академіка Петра Масляка «День незалежності», який вийшов у київському видавництві «Геопринт». Крім того, автор у захопливій художній формі розглядає, яким чином зміна минулого-майбутнього може відбитися на долях України й українців. За сюжетом президент України та його «друг»-олігарх одночасно «замовили» один одного. Для виконання замовлень задіяні два найкращі спеціалісти (міжнародний кілер і український снайпер). Принагідно виявляється, що ці люди існують ніби у паралельних світах, інколи втілюючись однією душею у двох тілесних оболонках. Хто ж зі снайперів виявиться спритнішим у змаганні, де на кону — життя людей?
Про це і ще про багато чого цікавого можна дізнатися, прочитавши роман П. Масляка. Він написаний у жанрі гостросюжетної реалістичної фантастики. Щодо автора цього роману, то помічено, що пророцтва і наукові передбачення професора Петра Олексійовича Масляка мають магічну силу збуватися. Науковий аналіз вченого, його інтуїція й навіть пророчі сни створюють неповторний колорит роману. Можливо, читач раптом почне впізнавати в придуманих письменником персонажах конкретні історичні особи, а також події й явища українського сьогодення, що саме і відрізняє реалістичну частину цього твору. Книжка «нашпигована» глибоким знанням природи, сучасних технологій і людської психології, маловідомими фактами з історії та географії, філософськими афоризмами і політологічними узагальненнями, а також життєрадісним гумором.
Події роману відбуваються в сучасній Україні. Все справжнє: Дніпро, Київ, вулиці, установи, гуртожитки, навіть автобусні маршрути. Реальні люди: чоловіки й жінки, студенти й пенсіонери, міліціонери й дачники. Реальна і ситуація: до влади прийшло чергове політичне угрупування, і між переможцями починаються «розбірки». Але чи дійсно всі ті люди й ситуації настільки реальні? Адже дія роману відбувається не сьогодні, а десь у майбутньому. Саме туди переміщується на своїй «машині часу» геніальний вчений Хома. То якою буде наша країна в майбутньому, який шлях обере? Над цим пропонує замислитися автор роману «День Незалежності», що вийшов у видавництві «Геопринт» та Бібліотеці інтернет-порталу «Народний оглядач» і вже з’явився у книжкових магазинах не тільки столиці, а й інших містах України.
Петро ОЛАР, кінорежисер
- Вже завтра я довідаюся про це у заочному відділенні. Хоча, можливо, співробітники ще у відпустках і з’являться на роботі лише з початком навчального року.
- А завтра чим займатимешся?
- До початку занять вільна цілий день. В тебе є пропозиції?
- Маю два запрошення на ювілей відомого поета Іванчука в Національну оперу. Сьома вечора. Мені запропонували їх у нашій фірмі. Думав піти разом з Мар’яною, - спохмурнів Орест.
- А тепер вимушений йти зі мною, щоб запрошення не пропало? - посміхнулася лукаво Леся.
- В мене складається враження, що тобі не подобається моя дівчина, хоч ніколи з нею не зустрічалася і зовсім її не знаєш.
- Вибач будь ласка, це просто жіночі штучки. Мені дуже соромно. Я іноді ненавиджу себе, але, як усі жінки, відчуваю заздрість до чужого кохання. Свого не маю, і тому десь глибоко в душі зріє підсвідома думка, що справжнього кохання не існує і люди лише роблять вигляд, що воно є. А коли зустрічаєш у когось щось дійсно справжнє, питаєш у долі: «А чому це щастя випало не мені?..» Ти не відміняєш свого запрошення?
- Звичайно, що ні.
- Просто, цього поета ми вчили ще в школі, співали пісні на його вірші. Вони вже давно стали українською класикою. Я ніколи в житті не була за запрошенням на таких заходах. Там, мабуть, збереться весь бомонд?
- Безсумнівно. Він - Герой України, доклавший багато зусиль для виникнення і утвердження нашої держави. Тому не виключна поява й самого Президента та інших високопосадовців, а також членів дипломатичного корпусу.
- А що мені вдягти? Як одягаються на такі заходи? Я просто ніколи не була на них. Ти, судячи по всьому, шанована в своїй фірмі людина, раз тобі там дають такі запрошення?
- Ти мені лестиш. Мені просто запропонували, і я не відмовився. Є й такі, що відмовилися. Бажав показати Мар’яні, яка я важлива особа. Ой, вибач.
- Та нічого, на ім’я Мар’яна в нас поки що не накладене табу. А то я тебе своїми жіночими ревнощами так залякала, що будеш при мені боятися і згадувати ім’я своєї нареченої. То ж це ти мені вибач, обіцяю в подальшому тримати себе у відповідних рамках. Поїхали на Дніпровські схили, скоро почнеться святковий салют.
- А куди краще їхати? Я все ще дуже погано орієнтуюся в Києві.
- Думаю, Володимирська гірка буде саме те, що треба.
Чоловік і дівчина сіли в автобус і поїхали до центру міста. На пропозицію Лесі вони вийшли раніше і з задоволенням пройшлися вулицями святкового міста між Дніпровськими схилами і кварталами столиці. Дістались оглядового майданчика, з якого відкривався приголомшливий вид на Поділ, Оболонь і весь лівий берег. Орест дивився на дівчину і бачив, що та почувається дуже щасливою. Він і сам із здивуванням відчував якийсь дивний напад щастя, який, ніби приплив у затоці Фанді, заливав його внутрішні береги. Ще декілька годин тому він був у страшному відчаї і розпачі і не знав, що з ним буде. Думка про самогубство здавалася тоді не такою вже й божевільною. Леся мовчала, очі в неї світилися і, здавалося, вона прислухається до чогось, що зріло в її душі.
Орест, пропускаючи людей, які намагалися і собі пробратися до самих поручнів оглядового майданчика, вимушено притиснувся до дівчини і у відповідь отримав такий дивовижний погляд, якого не зустрічав ні в кого за все своє життя. Мабуть, так дивилася кішка, лижучи йому ніс, яку він якось зняв з високого дерева у Львові, де вона сиділа, жалібно нявкаючи до людей, котрі байдуже проходили вулицею.
«Боже, що мені робити з цим дивовижним створінням, коли я знайду Мар’яну? - подумав Хома, відсовуючись від дівчини настільки, наскільки це дозволяла тіснява на оглядовому майданчику. - Ну як такі люди взагалі виживають у цьому світі? Вона ж абсолютно беззахисна. Хіба можна так безмірно довіряти майже незнайомій людині? Вірити, що я не підведу, не зраджу, не ображу. А може я помиляюся, і вона навпаки дуже внутрішньо сильна для того, щоб зрозуміти чи відчути, що я її ніколи не здам. Господи! - раптом обпекла його думка. - Можливо, вона вже впевнена, що я більше ніколи не знайду Мар’яну. Бо за ці десять років, які через мене пішли в Україні зовсім іншим шляхом, з дівчиною могло трапитися що завгодно: захворіла, збила машина, навіть вмерла, або з батьками виїхала, наприклад, до Канади чи США. Якщо я її навіть і знайду, чи будуть наші стосунки такими, як в минулому? Чи бажатиме вона взагалі знайомитися зі мною?»
Обоє мовчки міркували - кожен про щось своє, оглядаючи чудовий вечірній Київ. Кульмінацією дня був святковий феєрверк. Надивившись на заквітчане кольоровими вогнями небо, вони поїхали на вулицю Кіквідзе. Орест провів дівчину до гуртожитку, а сам пішки попрямував до будинку її тітки. Та вже чекала на нього. На столі в кухні стояла замотана в якесь ганчір’я, щоб не захололо, вечеря. Орест намагався відмовитись, але тітка Лесі настояла, щоб він поїв. Вона коректно вийшла з кухні, помітивши, що чоловікові не до розмов. Потім Хома пішов до ванної кімнати, після чого ліг спати. Мити посуд і прибирати на кухні після вечері тітка Орестові не дозволила.