Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Уривок з доповіді політичного референта уряду УНР Василя Совенка від 4 червня 1920 р.
Доклад Головному отаману Військ Української Народньої Республіки Симону Петлюра та Голові Ради Народніх Міністрів
Цікаво було відмітити боі у м. Ставище Полку Чорних Запоріжців з добровольцями. В с. Ставище виступила одна сотня для освітлення місцевости. З цею сотнею відправився і я разом з Полковником Дьяченко і на власні очі наблюдав, як билися славні Чорні Запоріжці з переважаючим кількосте) ворогом.
У м. Ставище був розташований Штаб генерала [Миколи] Бредова і сам Бредов. Несподіваний і смілий наскок сотні Чорних Запоріжців під непосредственним керуванням самого Командіра полку Полковника Дьяченко, ворог за які небудь десять филин був на половину перерубаний, на половину обезброєний і захоплений в полон. В полон чуть не попався сам генерал Бредов, спася тілько дякуючи погоді туманній і через те, що був розташований на ісході села по дорозі на Умань, йому удалося утикти на автомобілі. Захоплено було: вся стража Київського повіту на чолі з Начальником стражі і часть Стражі Сквирського повіту, багато ріжного майна, кулемети і набоі.
Настілько добровольці не сподівалися такого швидкого наскоку на Ставище, що коли приходилося брати в полон, то не знали, як нас називати:
чи то ми є комуністи, чи махновці, чи хто другі, і трудно було упевнити іх в тім, що ми є частина арміі У.Н.Р.
Тілько коли доставили іх в Штаб арміі, там вони упевнилися, що мають діло з армією У.Н.Р. Откровенно говорили, що у них уже офіційно було об'явлено, що арміі У.Н.Р. нема, вона розбита і що сам Головний Отаман забитий.
Полоненних я сам перепроваджував до Штабу і захоронив ім життя з метою використати для агітаціі, аби* вони пішли по своїм частинам і наробили там ще білшоі паніки і щоб скорійше розбігалася і решта дробровольчоі (Добровольчої, -Ред.) арміі. Ця операція в деякій мірі удалася. В арміі Денікіна почалася агітація в наш бік, і було установлено, що цілі частини демонстративно відказувалися битися з нИми. З такими частинами, звичайно, добровольче командування поступало суворо, включно до розстрілу цілих десятків старшин і козаків […]
З уманського раіону розташовання я вирушив з ударною групою, Полком Чорних Запоріжців, в раіон Балтського повіту, де я провадив повстання проти комунистів прошлим літом, для підготовчої праці і для ліквідації ворога в раіоні Балта — Ананьів — Бірзула — Голта.
24 грудня по ст. ст. я прибув до Голованівська. Командір полку Чорних Запоріжців зразу ж пішов преслідувати ворога, який утікав на м. Богопіль — Голта, я занявся політичною і організаційною справою в районі Голованівська. Настільно панично відступали добровольці, свідчить факт залишення цілим телеграфного зв'язку з Одесою і цілим раіоном.
Це дало міні змогу в короткий час перевести свої завдання — скликати представників волостей і сел для інформації і налагодить організаційну працю до повстання.
Власне, приходилося відродити те, що було мною закладено ще в прошлім годі літом. Прошлогодня праця не пройшла даремно. Місцевий ватажок І Семен] Заболотний, не дивлячись на ріжні утиски з боку добровольців і провокаційну працю з боку комуністів, перевів операції по визволенню та очистці Балтського повіту від добровольців успішно.
Влада добровольців трималася лише кілько днів, а стража примушена була сидіти лише в м. Балта, не показуючи і носа на повіт […]
Закінчивши свою працю, приєднався до полку Чорних Запоріжців.
Успіхи полку Чорних Запоріжців величезні.
Ворог був настигнутий коло с. с. Липовеньки та Пушкове, на половину був перерубаний, частина утикла до Богополя, частина забрана в полон, Як розказують селяне, ворог настілько панично утікав, що офицери кидали зброю, своіх жінок і, вирвавши у селян-підводчиків коні, сідали верхи і утікали хто куди попав.
Коло цих сел захоплено вилика кількість обозу, всіх жінок, які іхали (не досчиталися тілько губернаторші), багато награбованого майна у селян добровольцями. Між річами приходилось находити части туалету актріс. В той день переслідування ворога далі для нашого полку було не можливе, бо сильна гряз настілько змучила коні, що коні поприставали, і докінчення операцій на Богопіль — Голту було відкладено до другого дня, що дало командуванню добровольчого отряду, який стояв в Голті, змогу взяти в руки свій отряд і навіть виставить застави в наш бік.