Гуцули у Визвольній боротьбі

17 листопада довідуюсь, що товариш Собчук Іван з Москалівки — при 1-му Українському полку ім. Богдана Хмельницького. Думаю, що там [у Києві] більше стрільців, бо тут при Австрійцях нема чого (нерозбірливо).

30 листопада приходить із Коша [розпорядження], щоби вже вертати з відпустки і 2 грудня виїжджати.

1 грудня говорили з п. Устияновичем у справі гіпнотизму і спірітизму і т. и., що мені додало надії і на будуче його не покидати, а тим більше займатися скілько лише можливо буде.3 дому виїхав 3 грудня 1917 року. Почавши із Заболотова, почав падати сніг і падав цілий час так, що вже у Пісочній була санна [дорога]. У Львові чекав до вечора і мав повернути до п. п. Скопків, де стрінувбимся з Романом. Та через дурних Мадярів не міг. Якби так в иншим місці, то бувбим їх провчив, та між людьми не хотілось робити заколоту, 4 грудня прийшов вечором до Коша. В Коші ніхто за мною Це згадувався. Міг був сидіти до Різдва.

5 грудня поміщено в кошовім ириказі, що Україна 21 листопада дістала повну самостійність (у той день 3-м Універсалом було проголошено УНР, але їв межах Росії". — Ред.), з чого відбулася в Коші і Вишколі У.С.С. велика урочистість із походами і промовами по довколишніх селах з музикою, По дорозі надибав гарячку, і то таку, що 5 грудня доходила до 41 градусів.

6 грудня легше було, однак ще боліли груди і катар був. Також пішли поголоски про близький кінець війни і що німців мають стягати зі всхіднього фронту. 3 7 на 8 грудня, цілу ніч, — наради в Коші над істнованням Українського легіону. Наради ухвалили дальше істновання.

10 грудня вислав лист до п. Усти я павича зі своїм спостереженням із книги "Ezoteryczna wiedra Indyi", а саме: що котрий чоловік на війні чи взагалі у своїм життю як не вб'є нікого для своєї забавки, хиба в останнім разі для своєї оборони, той може бути певний за своє життя.

13 грудня мав я відходити з 40-ю сотнею до Вишколу, але в полуднє прийшов приказ, щоб нас кільканайдцять відійшло до с. Рудник до т. зв. "Anbaudirectionkom" за наставників коло Москалів.

Того самого дня відійшов я із двома стрільцями на хутір Казимирівку, власність поміщика Полянского на 7000 моргів поля. Поводилося незгірше. Ходимо з полоненими чистити ліс коло Рудник. Полонені Українці дуже добрі люди, і не раз малим потіху, як [вони] зачнутся сварити з Кацапами. В лісі також не біда — ходиш з рушницею, як який побережник. Та, на жаль, полювати не вільно.

До 21 грудня нового нема нічого. Почавши від 14 грудня, згуста бувають снігові заметільниці, а часом і морози. Від полонених довідуюсь про огидне поступовання поміщика Полянского і його синів із цивільним населенням. Про це писати не потребую, бо в Галичині є загальновідоме поступовання поміщиків із населенням… 27 і 28 грудня — сильні вітри… Поголоска про близький відхід полонених домів. З поля товариш Білецький лише, що знаменито живесь.