Пригоди Шерлока Холмса. Том 2

— У мене є кілька запитань до міс Кушинґ, — сказав він.

— Якщо так, то я залишу вас, — мовив Лестрейд, — бо маю ще одну невеличку справу на руках. Гадаю, що від міс Кушинґ мені більше нічого не треба. Шукайте мене в поліційній дільниці.

— Ми зайдемо туди по дорозі на вокзал, — відказав Холмс.

За мить ми знову були у вітальні, де незворушна леді, як і раніше, спокійно вишивала серветочку. Коли ми увійшли, вона поклала її на коліна й поглянула на нас своїми щирими, допитливими блакитними очима.

— Я певна, сер, — сказала вона, — що це помилка. Посилка призначалася не мені. Я кілька разів говорила це джентльменові зі Скотленд-Ярду, але він лише кепкував з мене. В мене немає жодного ворога в світі, тож нащо комусь так жартувати зі мною?

— Я схильний до такої самої думки, міс Кушинґ, — відповів Холмс, сідаючи поруч. — Найімовірніше, здається мені... — Він замовк, і я був здивований, помітивши, що він уп’явсь очима в її профіль. Подив, а потім задоволення вмить промайнули на його бадьорому обличчі, але коли вона позирнула на нього, щоб дізнатися про причину його мовчання, він уже цілком опанував себе. Тепер і я пильно оглянув її старанно зачесане сиве волосся, охайний чіпок, маленькі позолочені сережки, спокійні риси обличчя, проте не побачив нічого, що могло б пояснити таке хвилювання мого друга.

— У мене є кілька запитань до вас...

— О, як мені набридли ці запитання! — роздратовано вигукнула міс Кушинґ.

— У вас, здається, є дві сестри.

— Звідки ви про це знаєте?

— Тільки-но я ступив до кімнати, як побачив на полиці каміна портрет трьох жінок, одна з яких, звичайно, ви самі, а інші — такі схожі на вас, що жодного сумніву бути не може.

— Так, ви вгадали. То мої сестри, Сара й Мері.

— А тут, біля мене, є інший портрет, виконаний у Ліверпулі, — вашої молодшої сестри в товаристві якогось чоловіка, судячи з одежі — корабельного служника. Як я бачу, вона тоді була незаміжня.

— Як швидко ви все помічаєте!

— Це моя робота.

— Що ж, ваша правда. Вона побралась із містером Бравнером через кілька днів після того. Коли їх сфотографували, Джім Бравнер служив на Південноамериканській лінії, але він так її кохав, що не міг перенести тривалої розлуки з нею, отож і перейшов на пароплав, що курсує між Ліверпулем та Лондоном.

— Чи не на «Переможця»?

— Ні, на «Травневий день», як я чула. Джім одного разу приїздив до мене. Це було ще до того, як він порушив обіцянку не пити; а потім завжди пив, коли бував на березі, й від першої-ліпшої чарки божеволів. Що то за лихий день був, коли в руках у нього знову з’явилася чарка! Спочатку він посварився зі мною, потім із Сарою, а тепер Мері покинула писати до нас, і ми не знаємо, що з ними сталося.

Видно було, що ця річ серйозно турбувала міс Кушинґ. Як і більшість самотніх людей, спершу вона соромилась, але насамкінець стала досить балакучою. Вона розповіла нам багато дрібниць про свого зятя-служника, а далі перейшла до своїх колишніх квартирантів — студентів-медиків і довго перелічувала всі їхні провини разом з іменами й назвами їхніх лікарень. Холмс уважно слухав усе, часом дещо перепитуючи.