Джури козака Швайки
- Автор: Рутківський Володимир Григорович
- Серия: Джури #1
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-98-6
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Джури козака Швайки». Краткое содержание книги:
Його дивовижні герої — Грицик та малий волхв Санько, юний богатир Демко Дурна Сила, його мама-велетка, невловимий козак Швайка зі своїм вірним вовком Барвінком та їхні численні друзі — з честю виходять із найскладніших ситуацій.
А небезпека чигає на кожному кроці, а надто, коли ти зважився підняти шаблю на могутню татарську орду, а за твоєю спиною — майже нікого...
- Нічого, - відказав дід. - Раз можна. А за вовчиками Лимар догляне.
- Я ж бо, звісно, догляну, - сказав Лимар, який щойно вишкандибав у двір. - Тільки я, діду, краще б замість вас поїхав…
Проте дід Кудьма його вже не слухав. Він розвернув свого коня і подався за Барвінком. Козаки, стенувши плечима, мовчки подалися слідом. Позаду їхали Санько з Грициком.
Коли перед ними забовванів маєток пана Кобильського, дід Кудьма озирнувся на супутників і звелів:
- Мовчіть і нічому не дивуйтеся. Я стану переяславським старостою… - Потому перевів погляд на Санька й повів далі: - А ти, Саньку, мусиш підтримати мене, бо боюся, що сам не втну. Не забув, як?
- Не забув, - відказав Санько. - Треба навіювати всім, буцімто ви - переяславський староста.
- Еге ж. Ну, хлопці, з Богом!
Сторожовий челядник, що саме смачно пообідав, походжав біля воріт залізної брами і длубався тріскою в зубах. Нараз він остовпів, бо побачив гурт вершників, що галопом наближалися до маєтку. Він чкурнув за ворота і вже звідтіля войовниче зарепетував:
- Хто такі? Стрілятиму!
- Тобі що, повилазило? - поцікавився передній. Челядник зазирнув у щілину і зблід, бо впізнав у прибульцеві суворого переяславського старосту. А переяславський староста жартувати не любив. Ледь що - так огріє канчуком, що півроку будеш чухатися.
Проте цього разу переяславський староста канчуком розмахувати не поспішав. Лише коротко звелів:
- Поклич свого господаря!
Челядник стрілою майнув до палацу. За хвилю на ґанку з’явився напіводягнений пан Кобильський. З-за його плеча виглядало розгублене обличчя Тишкевича.
- Пане ясновельможний старосто! - вдарив об поли пан Кобильський і кинувся власноруч відчиняти ворота. - Ви до мене? Яка честь! Яка радість!
- Де Швайка? - суворим голосом запитав переяславський староста, і його холодний погляд пронизав Кобильського наскрізь.
Той зіщулився. Хотів було запевнити, що ніякий Швайка до нього не заїжджав, проте рука його вже вказувала на кам’яний льох.
- Т-там…
- Приведіть його!
Два челядники, обганяючи один одного, кинулися до льоху. А ще за хвилину звідтіль вийшов Швайка. Одежа на ньому була роздерта, обличчя вкрилося струпами і плямами засохлої крові.
- А тепер виведіть його коня! - звелів переяславський староста.
Невдовзі Швайка вже гарцював на своєму Вітрику.
- І шаблю принесіть! - це вже він звелів челядникам.
А дід Кудьма гарячково розмірковував, як йому бути далі. Зарубати цю товсту тварюку і його за проданців? Було б незле, але тоді по всіх усюдах розійдеться поголос, що козаки з плавнів порішили вельможного пана. А це означало, що вони, окрім, ординців, матимуть ворогами ще й своїх глитаїв… Ні, рубати пана Кобильського поки що в жодному разі не можна. Але що тоді можна?
Отак розмірковував дід Кудьма і водночас ні на мить не спускав напруженого погляду з пана Кобильського та його челяді. Відведеш очі - прийдуть вони до тями і тоді вже козакам буде непереливки.
Дивився дід і з жахом відчував, що його полишають останні сили. Та зненацька йому наче навіяв хтось: дід Кудьма побачив старого товариша Кібчика, який шмагав свого онука Дурну Силу… Посміхнувся старий ворожбит, хотів перевести вдячний погляд на Санька - це ж бо була його підказка, - але не мав часу. Тож лише кашлянув і звернувся до Тишкевича:
- Ану, як тебе там…
- Це Тишкевич, - підказав Швайка і люто зиркнув на схилену постать старшого челядника. - Найбільша з тутешніх сволот…
Проте дід помахом руки зупинив його і повів далі:
- Візьми он ту ломаку, що біля стайні, і добряче пройдися по спині свого хазяїна.
- Ясновельможний пане! - Кобильський благально приклав руки до грудей. - Ви не посмієте…
Проте челядники вже повалили свого повелителя на сніг, а Тишкевич з хеканням опустив дрюка трохи нижче спини пана Кобильського. Той стріпнувся і тоненьким голосом вереснув:
- Ой! За що?
«Ще йому вліпи, ще! - подумки наказував Санько Тишкевичу. Хлопець навіть не помітив, як раптово заплющив очі дід Кудьма, як похитнувся в сідлі і, мабуть, упав би, якби його не підтримав Швайка. - Отак йому! Хай знає!»
А з вікон маєтку, з дверей хлівів, льохів та клунь визирала решта челядників. Дехто з них гарячково протирав очі, бо не йняв віри побаченому. І на те були підстави. Біля воріт сиділо на конях кілька бідно зодягнених вершників і спостерігали, як посеред двору старший челядник Тишкевич проходжувався ломакою по спині свого ясновельможного пана.