Ліки від страху

— Мені немає в чому каятися…

Вереск, вигуки, стогін, огуда й молитва вибухом здіймаються над людьми. Старий піднімає руку, й галас поволі відступає за будинки, у поблизькі провулки й двори. Скрипучий голос набуває нечуваної сили:

— За велінням міської общини й вироком святих, ім'ям бога, перед священними книгами Тори із шістьмастами тридцятьма приписами в них ми-и… відлуча-а-ємо-о…

Усе поглинув зойк горя й скорботи. Сива бабуся б'ється головою об каміння бруківки, молода вродлива жінка рве на собі коси.

— … одділяємо, виганяємо, засуджуємо й проклинаємо Азрієля да Сільва тим прокляттям.

Люди дряпають собі до крові обличчя, кричать і ридають.

— … яким Ісус Навін прокляв Ієрихон, яке Єлисей прорік над отроками, якому Варак піддав жителів Мероза… І всіма тими прокляттями, котрі написаиі в книзі законів…

Рясні важкі сльози котяться по обличчю юнака, й від кожного слона прокляття він заплющує очі, наче його б'ють палицею в лице, проте голови не схиляє, дивиться кудись угору, понад людьми, які тужать і шаленіють, страждають і торжествують.

— … нехай будеш ти, Азрієлю да Сільва, проклятий і вдень і вночі, нехай будеш ти проклятий, коли лягаєш і встаєш, нехай будеш ти проклятий при вході й при виході…

Загуркотів грім, на землю впали важкі краплі дощу, почалася перша весняна гроза. Блакитні потоки води прямовисно падають на землю, на заході світить червонешалене сонце, і півнеба обперезала велетенська, як брама в інший прекрасний світ, райдуга.

Гостро пахне морем, прянощами й гірким тополиним медом. Я стою біля стіни й дивлюся, як панічно розбігаються люди з печального й страшного місця прокляття. Здається, що струмки підхоплюють їх і несуть у своїх швидких і каламутних потоках. За кілька хвилин нікого на майдані вже немає, і тільки стоїть навколішки зв'язаний Азрієль да Сільва, і його обличчя залите дощем і сльозами.