Зарубіжний детектив

Перш ніж зателефонував капелан, парох устиг розповісти ще кілька анекдотів. Капелан перевірив: усі числа від першого липня до п'ятнадцятого серпня в нього збереглися, але статті про Мандзоні там нема.

— Я дуже шкодую, — промовив парох, — просто, він погано дивився. Я ж бо вам казав: це телепень, та й годі. Щоб переконатися, мабуть, краще вам самому сходити й подивитися. А втім, хочете, я йому звелю принести всі числа сюди?

— Ні, ні, дякую, не турбуйтеся. Тим паче, що я можу обійтися і без статті.

— Охоче вам вірю, уже два віки церква не говорить нічого такого, без чого не можна було б обійтися. А вже про Мандзоні, уявляєте, що може написати про Мандзоні католик. Тільки людина вільних поглядів у прямому і переносному значенні слова здатна по-справжньому зрозуміти й поцінувати цього письменника.

— А проте деякі міркування католиків про творчість Мандзоні досить слушні.

— Авжеж, авжеж: господь, суворий судія і розрадник, благодать, красоти природи, Мандзоні і Вергілій… Якщо вже на те пішло, про цього класика писали завжди тільки католики. За кількома винятками, нічого розумного критики так і не сказали. А знаєте, коли їм щастить влучити в саму суть? Коли порушується тема таємного кохання. Але облишмо цю розмову. Я хочу вам показати одну річ, адже ви неабиякий знавець. — Він підійшов до стінної шафи, відчинив її і дістав статуетку святого Рока, завбільшки з долоню. — Подивіться, яка виразність, яка тонкість ліній. Знаєте, — як вона мені дісталася? Один мій колега з сусіднього містечка тримав її в ризниці серед старого мотлоху. Натомість я купив йому здоровецького новенького святого Рока, виготовленого з пап'є-маше. Я йому здався маніяком, одним із тих, хто схибнутий на всяких старожитностях: через такий невигідний для мене обмін він почував себе дуже ніяково.

Парох був відомий як тонкий і аж ніяк не безкорисливий цінитель давнього мистецтва, і багато хто знав, що він постійно і вигідно збуває предмети старовини палермським антикварам.

І справді, крутячи перед гостем фігурку святого Рока, парох казав:

— Дехто його вже бачив. Мені пропонують триста тисяч лір. Але я поки що хочу сам ним натішитися, продати його якомусь казнокрадові я завжди встигну. Ну, що скажете? Я вважаю, це перша половина шістнадцятого віку.

— Атож, здається.

— Такої самої думки і професор Де Ренціс. А він добре знається на сіцілійській скульптурі п'ятнадцятого і шістнадцятого віків. А втім, не дивно, що ми з ним завжди сходимося в думках. — Тут він зареготав. — Адже плачу я.

— Ви ні в що не вірите, — зауважив учитель.