ГЧ

Ганна висунула те саме заперечення, що й Халтовський, і десятки інших вчених-опонентів. Для них це ганьба, за цим банальним запереченням приховується консерватизм, страх перед новим — і більше нічого! Не можуть же вони щиро думати, що Ридан не спростував уже давно сам для себе це елементарне заперечення!.. А для неї це добре, вона схопила одразу головне, те, проти чого він сам не знайшов іще досить простого і переконливого аргумента, придатного для майбутньої аудиторії. Зараз треба його знайти.

— Хитро сказано, — відповів, нарешті, Ридан. — З таким обережним формулюванням важко не погодитися… Повинен тобі сказати, що питання про роль мікробів у розвитку хворобливого процесу тільки тепер почало прояснюватися. Можна подумати, природа навмисне постаралася замаскувати справжній механізм хвороби і дуже майстерно приховала його отаким камуфляжем з мікробів. Ну як, справді, не визнати, що мікроби і починають хворобу, і ведуть її, тобто послідовно і в певному порядку переселяються з місця на місце і отруюють, роз’їдають, руйнують органи, тканини, створюють пухлини, виразки, запалення!.. Адже мікроскоп з очевидністю показує, що тільки-но в тебе почалася малярія, в крові виявляються плазмодії, зникли плазмодії — нема малярії. Або виник туберкульозний процес, сифіліс, тиф, дифтерит — одразу ж знаходиться «винуватець» у вигляді якої-небудь спірохети, палички Коха тощо. Мало того, в місцях, найбільш уражених хворобою, мікробів майже завжди більше, а після введення їх у здоровий організм справді починається захворювання. Не дивно, що за «хвороботворним» мікробом міцно утвердилася репутація єдиного винуватця всього ланцюга патологічних явищ. Розумієш?

Ридан глянув на дочку — Ганна уважно слухала його.

— Так от. Погляд цей не викликав би сумніву, коли б ми не стикалися раз у раз із дивними фактами. Наприклад. Мікроби є, ми їх знаходимо в організмі, а хвороби нема і так і не виникає. Або, навпаки, що буває рідко, але буває: є хвороба, а мікробів, яких вважають збудниками цієї хвороби, не знаходять, хоча звичайно в таких випадках їх легко виявити, — на цьому, можна сказати, собаку з’їли… Або такі випадки: людина хвора і явно гине. Симптоми хвороби стандартні і яскраво виявлені. Мікроби в організмі кишать. Усі методи лікування використані, але припинити хворобу не вдається. Як кажуть у таких випадках, лікарі відмовляються лікувати. І от, коли людина вже майже мертва, вкрай виснажена, знесилена і віддана на розтерзання мікробам, раптом настає перелом, процес «сам по собі» припиняється, і хвороба зникає, а з нею зникають і мікроби. Інфекційні захворювання часто уражають людей з міцним здоров’ям і щадять кволих, слабосилих, які живуть і працюють в аналогічних умовах.

Візьмемо, нарешті, найпростіший факт: адже майже кожна інфекційна хвороба, за небагатьма винятками, закінчується видужанням, навіть якщо людину і не лікують. Проходить стандартний цикл явищ, і хвороба припиняється. Чому б це? В таких випадках кажуть, що організм «сам впорався з мікробами». Але якщо хвороба полягає в тому, що мікроби розмножуються і руйнують організм, то чому ж цей організм не знищив мікробів з самого початку, коли їх було мало, а дозволив їм розмножитися, ослабити людину, а тоді ополчився на них? Подібних таємничих фактів багато. Стикаючись з ними, ми, звичайно, придумуємо в кожному такому випадку досить правдоподібне пояснення, завжди чисто спекулятивне, позбавлене будь-якої наукової цінності. Та й як може бути інакше! Ми так мало знаємо…