Прірва для Езопа
- Автор: Кушнєрова Наталія Павлівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Задруга
- ISBN: 978-966-406-063-6
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Прірва для Езопа». Краткое содержание книги:
В оформленні обкладинки використано картину художника Володимира Ісупова
— Юл Брінер! — сплеснула у долоні Аліна, — ну, Віронько, хіба не так?
— У-гу, — промуркотіла Віра і знову заснула.
Ми ніжилися утрьох у Аліниному ліжку. Це був один із нечастих днів, коли ми збиралися докупи і сяк-так відпочивали від заробітків. Але куди подівся елемент гри у наших стосунках, де запропастилися шарм, флірт, філософські розваги? Невже фізична праця так згубно впливає на паростки духовності? А як же бути із теорією походження людини? Чи, може, те, що корисне мавпі, людині шкодить? А хай йому грець. Я заснув, радіючи, що через сальмонелу нашу пекарню зачинили на кілька днів, і тепер я мав лише кожного другого дня пообіді вишаровувати великі холодильні камери у передмісті нашого мегаполісу. Цю роботу я знайшов завдяки хазяйці пекарні. Платили вони з біса добре, вірніше, вони обіцяли заплатити наприкінці, і то по-королівськи, але робота ж була — матінко моя… Працював я у великих металевих камерах, вишаровуючи їх ядучою рідиною, через що я мав надягати респіратор. Отой-то респіратор завдавав мені найстрашніших мук. Він викликав у мене просто фобію, і, якби не обіцянка доброї платні, я б там не протримався і часини. Але, бачите, гроші нам були нагально потрібні, і тому кожного разу я обіцяв сам собі після тих тортур невеличку винагороду — чашечку кави. А як чесно, то і чарочку горілки. Та клятуща робота тримала мене на межі нервового зриву.
Коли врешті-решт наставав момент мого звільнення від респіратора, я чимчикував до підземного перехода, що вів до вокзалу приміської електрички, і замовляв собі у невеличкому бістро еспресо. Я ставав завжди таким робом, аби слідкувати за одним пікантним закладом, розташованим поміж громадською вбиральнею і відділком «Червоного хреста». О, там, за його призивними рекламами точилось, мабуть, райське життя, бо ти приходив туди незнайомцем, а покидав його за півгодини (я встановив, що в середньому гостям того закладу потребується півгодини), отож, ти покидав його за якихось півгодини — другом. Так, в усякому разі твердив напис над його дверима. А у вітрині, кожного другого дня, саме як я йшов працювати на ниві дезинфекції холодильних камер, розміщувалася чергова, на повний зріст, ударниця того закладу, якій пощастило залучити найбільшу кількість незнайомців і перетворити їх на друзів.
Саме у той час, як я пив, у дівчат була перезмінка. Спочатку приходили ті, що заступали на нічну. Вони не вирізнялися із натовпу і важко було повірити, що за якихось хвилин двадцять вони перетворяться на отих звабниць, чиї фотографїі що два дні обновлялися і радували моє око. Хоча і так вони були гарненькими — джинси, рюкзачки за плечима, волосся, зібране вузликом чи віничком. Вони збиралися кружечком за столиками і переповідали одна одній усякі дурниці. Але молодість має ту перевагу, що надає будь-якій нісенітниці чару. І те, що у вустах літньої жінки виглядає як слабоумство, а у старої, то й поготів, набуває ознак маразму у юних іще по-дитячому припухлих вустах дзюрчить веселим струмочком і веселить серця чоловіків.
Я прислухався, про що теревенили оті кізочки — у однієї розболівся животик і вона показувала, який він став кругленький, бо там збираються гази, інша купила собі затісний, але дуже гарненький ліфчик, і я підглядував скоса, як вона його демонструє — шитий золотом і схожий на адміральський мундир, у третьої вискочив прищик на потилиці — а що вона стояла саме поряд мене, то я навіть сподобився його помацати і висловити з цього приводу свою думку.
Тоді підземні куранти вибивали пів на восьму, дівчата швиденько допивали каву і зникали за дверима тої чарівної установи, яка пропонувала сам те, чого так бракує мужчинам — дружбу. За якихось чверть години звідти випурхувала зграйка райських пташок, що вже відбули свою зміну. З-попід товстого шару гриму світилася втома, довжелезні приклеєні вії із кожним помахом тихо клацали, але й вони були молоденькими, і той професійний макіяж їх майже не псував. Вони теж пили каву і перемовлялися про перебіг робочої зміни, Поставлене перед ними завдання було з біса складним, як і будь-де у сфері сервісу, бо клієнти трапляються усякі, і майже кожен вимагає максимум послуг за мінімум грошей. Я пожадливо дослухався до тих розмов і поклав собі того дня, як я таки дошарую бескінечні кубометри холодильних камер і отримаю «на лапу» свої тяжко зароблені грошики, я завітаю до них і, хто зна, може й сам торгуватимуся за знижку, наче турок на базарі.