Гордість і упередження і зомбі
- Автор: Остин Джейн, Грэм-Смит Сет
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 978-966-500-783-8
- Переводчик: Роксоляна Свято
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Гордість і упередження і зомбі». Краткое содержание книги:
Так починається «Гордість і упередження і зомбі», розширена версія улюбленого роману Джейн Остін, до якого тепер увійшли цілковито нові епізоди — сцени безжальних зомбівських безчинств. Іще на початку ми дізнаємося, що тихі села Англії охопила загадкова моровиця, внаслідок якої мертві... почали оживати! Тепер у відважної Елізабет Беннет немає вибору: вона мусить порятувати батьківщину від нечисті. Та вже невдовзі від таких шляхетних намірів її відволікає гордовитий і бундючний містер Дарсі. З його появою на читача чекає розкішна комедія характерів, сповнена майстерних словесних поєдинків між двома закоханими, а також не менш брутальних реальних поєдинків на кривавому полі бою. Чи зуміє Елізабет побороти сатанинське поріддя? І чи зможе подолати соціальні упередження, властиві класові дрібноземельних дворян? Сповнений романтики, сердечних мук, сутичок, канібалізму й тисяч трупів на різних стадіях розпаду, роман «Гордість і упередження і зомбі» перетворює шедевр світової літератури на щось таке, що вам справді захочеться прочитати.
ДЖЕЙН ОСТІН — авторка романів «Розум і почуття», «Менсфілд-Парк», «Емма» та інших шедеврів британської літератури.
СЕТ ҐРЕМ-СМІТ колись прослухав курс із англійської літератури. Нині проживає в Лос-Анджелесі.
Лідія пообіцяла часто й докладно писати матері й Кітті, проте її довгождані листи були завжди куці. Листи до матері зводилися до скупих повідомлень про те, що вони щойно повернулися з бібліотеки, де товариство їм склали такі й такі офіцери, Лідія розжилася на нову сукню чи парасольку, яку описала б детальніше, та тільки мусила бігти, бо її кликала місіс Форстер — вони збиралися до табору. Листи сестрі були довші, але користі з них було ще менше — вона рясно підкреслювала слова, щоб дати знати: вони не призначені для стороннього ока.
Десь на другий чи третій тиждень її відсутності до мешканців Лонґбор-на повернулися здоров’я, добрий гумор і втіха. Світ постав у ясніших барвах. Ті, хто втік був од моровиці, почали повертатися, і вперше на живій пам’яті зі скринь витягли ошатний літній одяг. Гриміли літні бали. Місіс Беннет повернулася до своєї звичної сварливої погідності — а до середини червня вже й Кітті могла ходити в Меритон без сліз. Це вселяло Елізабет надію, що до наступного Різдва, можливо, до сестри повернеться здоровий глузд, і вона згадуватиме офіцерів не частіше, ніж раз на день — якщо, звісно, Міністерство війни не виявить нечувану і зловмисну жорстокість та не розквартирує в Меритоні ще одну частину.
Призначена дата від’їзду Елізабет на північ стрімко наближалася — до неї лишалося тижні зо два, коли прийшов лист від місіс Ґардінер. Поїздку довелося скоротити й відкласти. Через нещодавні неприємності у Бірмінґемі армії забракло кременів і пороху, тож містер Ґардінер мусив затриматися ще на два тижні й повернутися до Лондона за місяць. Отже, їм не стало б часу на від початку заплановану далеку і приємну подорож на північ, тож вони замінили відвідини Озерного краю на коротшу поїздку. Найпівнічнішою точкою нової мандрівки мав стати Дербішир. Там вистачило б цікавинок на три тижні, особливо для місіс Ґардінер, адже вони збиралися провести кілька днів у містечку, де та колись прожила кілька років. Це цікавило її чи не більше, аніж уславлені краєвиди Метлока, Четсворта, Давдейла чи Піка.
Елізабет засмутилася. Вона мріяла побачити Озерний край і гадала, що й на нього було доволі часу. Проте вона тішилася нагоді опинитися подалі від Гартфордширу, і незабаром її смуток розвіявся.
Щоб згаяти час, Елізабет одного ранку вирушила на могильник на горі Окгем. Вона не була там вже майже два роки, хоча до вершини гори — власне, пагорба, на якому завжди виднівся стовп диму, — було лише кілька миль. Такі димові стовпи здіймалися в небо по цілій Англії, незалежно від пори року й погоди. Палива для багать ніколи не бракувало.
Елізабет дійшла до могильника одразу після сніданку і здивувалася, як там людно. Біля хижі скарбничого вже вишикувалося кілька возів, і на кожному стояли великі металеві клітки. У кожній клітці сиділо від одного до чотирьох зомбі (зрідка траплялися клітки з п’ятьма чи шістьма нечестивими). Більшість возів належала фермерам, що ловили нечестивих, аби підзаробити. Проте було й кілька професійних мисливців на зомбі, званих чистильниками: вони мандрували країною, розставляючи пастки на нечестивих. Елізабет знала, що були серед них і справжні покидьки, які викрадали невинних людей, заражали їх моровицею, а тоді продавали на могильнику. Та краще спалити кількох невинних, аніж дозволити винним гарцювати на свободі.
Неподалік від хижі скарбничого над ровом стояв кочегар, за якісь кілька футів від язиків полум’я, що сягали вище його голови. Голі груди вкривав піт, адже він трудився не покладаючи рук — поливав колоди смолою, розгрібав жар, кидав у багаття пучки соломи.
Виторгувавши у скарбничого свої кілька монет, чоловіки переганяли вози до гаківника, який чіпляв клітки на великий механічний гак і заносив їх над багаттям. Елізабет не могла стримати радощів, спостерігаючи, як спалюють зомбі. Мов музику, вона слухала їхні страхітливі крики, коли вогонь, якого вони боялися понад усе, починав лизати їм п’яти, а тоді охоплював їхню смердючу плоть і відсилав їх назад до пекла. Коли від зомбі не лишалося нічого, крім кісток і пороху, клітки опускали назад на вози й везли геть, щоб заповнити новою здобиччю.
Як не рахувати таких моціонів, наступні чотири тижні тягнулися дуже повільно — проте врешті й вони добігли кінця. До Лонґборна прибули містер та місіс Ґардінер з чотирма дітлахами — дівчатками шести й восьми років та двома молодшими хлопчиками. Джейн, яку всі любили, лишилася глядіти дітей. Завдяки спокійній і доброзичливій вдачі з неї була чудова нянька: вона й навчала дітей, і бавила, і любила.