Темна матерія

— Я розумію, що це важко, — каже Аманда, — але питання, над яким ти повинен подумати, — над яким ми обоє повинні подумати — чому ти привів нас саме в той світ?

— Усе, що я написав, це: «Я хочу додому».

— Так і є. Саме це ти написав, але через двері ти проніс багаж.

— Про що ти?

— Хіба це не очевидно?

— Очевидно, що ні.

— Свій найбільший страх.

— Хіба в усіх не те саме?

— Можливо, але це настільки твоє, що я дивуюсь, як ти цього не розумієш.

— Що значить «настільки моє»?

— Не просто втратити свою сім’ю, а втратити її через хворобу. Так само, як ти втратив маму, коли тобі було вісім років.

Я дивлюся на Аманду.

— Звідки ти знаєш?

— А як ти думаєш?

Точно. Вона ж була психотерапевтом Джейсона-2.

Вона веде далі:

— Він бачив, як помирала його мати, і це вплинуло на все його подальше життя. Це зіграло вирішальну роль у тому, що він так і не одружився, що в нього не було дітей. Ось чому він цілковито віддавався роботі.

Мене це не дивує. Були моменти, на самому початку, коли я вирішував піти від Даніели. Не тому, що я не кохав її, а тому, що десь підсвідомо я боявся втратити її. І той самий страх я відчув знову, коли довідався, що вона була вагітна Чарлі.

— То чому ж я вибираю такий світ?

— А чому люди одружуються на копіях своїх владних матерів? Або батьків-гуляк? Щоб мати шанс виправити старі помилки. Владнати в дорослому віці те, що завдало болю в дитинстві. Може, зовні це не має сенсу, але підсвідомість живе своїм життям. Мені спало на думку, що світ добре показав нам, як працює куб.

Я повертаю їй воду й кажу:

— Сорок.

— Що сорок?

— Сорок ампул залишилось. Половина — твої. Кожен отримує двадцять шансів, щоб усе виправити. Що ти хочеш робити?

— Не знаю. Наразі я знаю тільки одне: я не хочу повертатися у свій світ.

— Отже, ти хочеш, щоб ми залишилися разом, чи це «прощавай»?

— Не знаю, як ти, а я думаю, що ми ще потрібні одне одному. Я сподіваюся, що, можливо, мені вдасться допомогти тобі повернутися додому.