Сигнали з Всесвіту
- Автор: Бабула Владимир
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: видавництво художньої літератури "Дніпро"
- Переводчик: Дашкієв Микола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Сигнали з Всесвіту». Краткое содержание книги:
— Таких прекрасних і таких величезних квітів я ще ніколи не бачила! — вигукнула Алена.
— Хочеш, нарву тобі букет? — запропонував Северсон. Він схопився за найближчу рослину, але вона, як гумова, вигнулась у нього під рукою. Велика квітка опустилась майже до землі і одразу ж знову піднялась.
— Надзвичайно! — здивувався Мадараш. — Скидається на те, що вона плаває в повітрі.
— Мабуть, вона легша за нього, — міркувала Алена. — Зараз ми перевіремо, чи так це?
Дівчина витягла з сумки механічну пилку і перерізала стовбур на рівні своєї голови. Велика квітка легенько затремтіла і, як повітряна куля, повільно попливла догори.
— Неймовірно! — вигукнув Северсон. — Я почуваю себе, як уві сні.
Відрізавши шматок стовбура, Алена уважно розглядала його крізь збільшувальне скло.
— Таємницю відкрито! Такий букет можеш мені вільно нарвати, Лайфе! Його буде легко нести, бо клітини цієї рослини наповнені якимсь легким газом.
— Лишіть поки що цей букет, нарвете, коли повертатиметесь, голубчики! — зауважив Навратіл. — Незабаром нам, мабуть, будуть потрібні вільні руки. Сюрпризами тут хоч греблю гати.
Як і запропонував Северсон, далі вирішили продовжувати подорож річкою. Мадараш видобув з рюкзака гумовий човен і наповнив його киснем з балона скафандра. Северсон дбайливо поскладав речі членів експедиції.
— Мене вражає, що річка тече не праворуч, в напрямку моря, а в зворотному напрямку, — сказав Навратіл, коли човен відплив уже досить далеко.
— Мабуть, в цих місцях вона робить крутий поворот, — припустив Северсон.
Пливли повільно: гребти проти течії було важко, а до того ж їм хотілося краще розглянути праліс обабіч річки. Береги її в багатьох місцях були зовсім не прохідні; над водою схилялись могутні, химерно покручені дерева з великим товстим листям. На превелике їх здивування, річка текла увесь час рівно, без будь-яких закутів.
— Чи не зрадила мене здатність орієнтуватись? — крутив головою Мадараш. — Ми увесь час пливемо проти течії і в напрямку моря.
— Ні, до моря не доберемось, — показав перед собою Навратіл. — Річка, звісно, повертає. Б'юсь об заклад, що за отим он вигином ми повернемось на сто вісімдесят градусів та й попрямуємо в глиб континенту.
Коли б академік справді побився об заклад, він неодмінно програв би. За поворотом джунглі розступились, перед здивованими мандрівниками з'явилось море.
— От так штука! — вигукнув Северсон. — Виявляється, річка не впадає в море, а витікає з нього!.. Ну, що ж, таємниця розгадана.
— Не розгадана, а тільки виявлена. Але нам, я гадаю, ця квартянська особливість ніяк не перешкоджатиме, за течією буде плисти легше, — правда, друзі? — весело сказав Навратіл, беручись за весла. — Отже — вгору, а власне, вниз, в глиб континенту!
Відтепер мандрівники попливли значно швидше.
Річка незабаром покинула прибережну рівнину і потекла долиною поміж скелястих схилів. Ще кілька кілометрів її облямовували джунглі; вони все рідшали і, нарешті, зникли зовсім.
Місцевість тут була пустельна, мертва. Тільки де-не-де понад річкою височіли яскраво-зелені рослини, схожі на очерет. То тут, то там в річку водоспадами котились з гір бурхливі струмки.
— Навряд чи зустрінемо ми тут квартянське селище! — сказав Северсон з сумнівом.
— То давайте видеремось на оту он гору, — запропонувала Алена. — Можливо, побачимо щось цікаве, а може, виявиться вигідна місцина для нашого майбутнього житла.
Пропозицію Свозилової схвалили. Мандрівники пристали до берега, човен склали в рюкзак і продовжували подорож пішки.
Підйом на гору був важкий. її схили, вкриті численними тріщинами й канавами, всіяні камінням найрізноманітнішої величини й форми, були голі й круті.
— Наскільки зручніше було б досліджувати Кварту з нашого вертольота! — зітхнув Северсон, коли мандрівники зупинились, щоб трохи перепочити.
Річка вже лежала глибоко під ними. Ще кілька кілометрів вона текла рівно, а на, обрії зникала за крутим поворотом. На протилежному березі, трошки віддалік, проти неба вимальовувався високий конус. З його вершини виходила пара.
— Неприємний сусіда! — зауважив Навратіл. — Будемо сподіватись, що вулкан перебуває в стані спокою… Ну, рушаймо далі!
Все вище й вище — крок за кроком крутим схилом. І ось, нарешті, підйом скінчився. Вчені опинились на плоскогір'ї.
— Яка краса! — захоплено вигукнув Мадараш.
Весь край було вкрито зеленим килимом, перетканим барвистими цяточками квіток. Чагарник на передньому плані поступово переходив у густий праліс. А за ним рівнину замикали прямовисні гори.
— Мені здається, ніби я несподівано сіла до накритого столу! — торжествувала Алена.
— Гарне порівняння! — погодився Северсон. — Цю рівнину нанесемо на наші карти під назвою «Накритий стіл», — що ви на це скажете, друзі?
Поки мандрівники милувалися чудесним краєвидом, позаду, над горами, зійшло ще одне сонце. Велике зелене листя дерев і кущів у його сяйві перетворилось на щире золото.
— Край справді чудесний! — сказав Навратіл.
Допоміжний літак «Ластівка» повернувся з розвідки. Він облітав Кварту, щоб знову приєднатись до материнського корабля. Всі члени екіпажу уважно вивчали незнайому планету.
— Коли б я міг на хвильку забути, що ми вісім років летіли Всесвітом, піхто не переконав би мене, що під нами — не наша Земля. Погляньте: моря і континенти, смуги хмар… — радів академік Ватсон, який управляв літаком.
Перед «Ластівкою» далеко на темному тлі неба з'явилась сліпуча цятка — залитий променями сонць велетенський космічний корабель. Цятка швидко виростала, перетворювалась на пляму. Все ближче і ближче.
— Щось трапилось! — стривожено вигукнула Молодінова. — Погляньте-но на задню частину «Променя»!.. Пробито величезний отвір… Розтрощено «Чайку» й «Сокола»!.. Поспішаймо, можливо, ми ще встигнемо їх врятувати!
— В кабіні управління світиться!
— Живі! — вигукнув Ватсон. — Я бачу Цагена, Вроцлавського і Чан-су!
Тільки-но «Ластівка» пришвартувалась до «Променя», як відчинилися головні двері. З них виплив одягнений у скафандр Чан-су.
— Дуже радий, що ми знову разом, друзі, — сказав він. — На нас чекає важка боротьба за життя. Допомоги з Землі не можна чекати раніше як через тринадцять років: адже тільки звістка про катастрофу долетить туди через чотири роки. Не менш року триватиме побудова нового міжзоряного корабля, та вісім років подорожі сюди…