![Кінець Вічності [The End of Eternity] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/3/2/9/kinec-vichnosti-the-end-of-eternity-download.jpg)
Кінець Вічності [The End of Eternity]
- Автор: Азимов Айзек
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00734-9
- Переводчик: Д. К. Грицюк
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Кінець Вічності [The End of Eternity]». Краткое содержание книги:
Суворі і аскетичні закони «Вічності» відлагоджені і ніколи не дають збоїв. Але одного дня молодий і геніальний Технік Харлан, зробивши одне з переміщень в часі, закохується у вродливу дівчину Нойс з іншого століття. Харлан стає перед вибором — обов’язок і підпорядкування закону або особисте щастя? Його рішення може привести до парадоксів часу і навіть зникнення самої «Вічності».
— Тепер я розумію, куди ви хилите, — сказав Харлан і замислився.
— Ну й що ти скажеш? — нетерпляче запитав Твісел.
— Моя колекція журналів — у цьому я майже певен. Журнали були особливо популярні на початку двадцятого Сторіччя. Я маю майже повний комплект одного з них, починаючи з першої половини двадцятого і по двадцять друге Сторіччя.
— Чудово. А тепер подумай, у який спосіб Купер може вмістити в журналі повідомлення про себе? Не забувай, йому відомо, що ти читаєш згаданий журнал і добре знайомий з ним.
— Не знаю, — Харлан похитав головою. — Той журнал відзначався штучним, крикливим стилем. Він не мав певної системи добору матеріалів — вони нерідко досить випадкові. Важко сподіватися, що там надрукують повідомлення, та ще й у такому вигляді, в якому він подасть до редакції. Купер не зможе написати замітку так, щоб її надрукували без змін, навіть якщо йому вдасться влаштуватися на роботу в редакцію журналу, — хоч надії на це дуже мало, — він однаково не буде певний, що його замітка обмине численних редакторів і залишиться без змін. Я не бачу такого способу, Обчислювачу.
— Заради Часу, подумай як слід, — сказав Твісел. — Зосередь свою увагу на цьому журналі. Уяви собі, що ти — Купер і що ти в двадцятому Сторіччі. Ти, Харлан, навчав його. Ти формував його мислення. А тепер подумай, з чого він почне? Як він домагатиметься, щоб журнал усе-таки надрукував його повідомлення, не змінивши жодного слова?
Харлан широко розплющив очі.
— Реклама!
— Що?
— Реклама. Платне оголошення, надруковане в тому вигляді, в якому подав замовник. Ми з Купером обговорювали ці питання.
— Он воно що! — сказав Твісел. — Щось схоже було в 186-му.
— Ні, такого не було в жодному Сторіччі. Двадцяте Сторіччя — вершина розквіту реклами. Рівень культури…
— Зупинімося на рекламних оголошеннях, — поквапливо перебив його Твісел. — Що вони собою являють?
— Мені хотілося б знати…
Твісел утупився в запалений кінчик сигарети, немов шукав там іскорки натхнення.
— Він не зможе писати відверто. Не зможе написати: «Купер із 78-го Сторіччя, випадково закинутий у 20-е, викликає Вічність…»
— Чому ви так певні?
— Це неможливо. Таке повідомлення, опубліковане в двадцятому Сторіччі, ще швидше розірвало б Малансонове коло, ніж наші хибні дії. Однак ми ще досі тут — отже, за все своє життя в існуючій Реальності двадцятого Сторіччя Купер не зробив жодного хибного кроку, який зашкодив би тій Реальності.
— А крім того, — сказав Харлан, намагаючись вибратися з зачарованого кола причинностей, яке, здавалося, зовсім не хвилювало Твісела, — крім того, редакція журналу ніколи не погодиться надрукувати оголошення, схоже на маячню божевільного. Вона запідозрить обман або щось не менш незаконне й не наважиться вплутуватися в непевну справу. З цієї ж причини Купер не зможе написати своє оголошення Єдиною Міжчасовою Мовою.
— Отже, він муситиме діяти тонко й хитро. Він може вдатися до езопової мови. Його рекламне оголошення повинно здаватися буденним і звичним для місцевих жителів. І водночас має бути зрозумілим для нас. У ньому має міститися щось зовсім очевидне, що одразу впало б нам в око. Якийсь натяк, зрозумілий для нас із першого погляду, оскільки шукати його доведеться серед сотень інших оголошень. Скільки, на твою думку, таке оголошення може коштувати?
— Гадаю, дуже дорого.
— Купер мав запастися грішми. Крім того, сума повинна бути невелика, щоб не викликати зайвої підозри. Подумай, Харлане, який має бути розмір оголошення?
— Півколонки, — показав руками Харлан.
— Колонки?
— Розумієте, ці журнали друкувалися на папері. Текст розміщували у формі колонок.
— Так, так. Я не звик відокремлювати друкованих книг від фільмокниг. Отже, ми ще трохи наблизилися до мети. Нам слід шукати рекламне оголошення на півколонки, яке одразу підказало б нам, що його вмістив чоловік з іншого Сторіччя (з пізнішого, певна річ) і яке водночас було б звичним для Первісних людей і не викликало б у них ніяких підозр.
— А що, коли я не знайду його? — запитав Харлан.
— Знайдеш. Адже Вічність існує. Правда ж? Поки вона існує, ми на правильному шляху. Скажи мені, чи можеш ти зараз пригадати яке-небудь схоже рекламне оголошення, що потрапляло тобі на очі під час занять з Купером? Може, якесь із них хоч на мить здалося тобі незвичайним, дивним, несхожим на решту?
— Ні.
— Я не хочу, щоб ти відповідав негайно. Подумай хвилин з п’ять.
— Немає сенсу думати. Тоді, коли ми з Купером переглядали журнали, його не було в двадцятому Сторіччі.