Буремні дев'яності [The Roaring Nineties - uk]

РОЗДІЛ XXII

Саллі з подивом відчувала, що скучає за Марітаною.

Вдома, на Південному Заході, вона звикла щодня стикатися з тубільцями, її батько, на відміну від багатьох піонерів, добре ставився до них. Темні, затуркані люди, казав він. Молоді тубільці пасли в нього худобу, розчищали землю від чагарів, а мати привчила жінок та дівчат допомагати їй у хаті, коли мала на своїх руках двоє-троє малих дітей. Коли народилася Саллі, її теж доглядала стара тубілка, бо взяти якусь іншу няньку було просто ніде. І все-таки кочівники залишалися чужими й незрозумілими істотами для їхньої родини.

Хоч Саллі завжди була в дружніх стосунках і з старою Поллі, і з молодими служницями, жартувала й сміялася з ними, вона не пригадувала, щоб колись у своєму житті відчувала справжню прихильність до тубільної жінки. Але Марітана дуже відрізнялася від тих тубілок, яких вона знала. Була кмітливіша й охочіше переймала звичаї білих людей.

Саллі мусила визнати, що знайомство з Марітаною принесло їй приємну розвагу. В її табірному хазяйстві робити було майже нічого, і нескінченно довго тяглися дні, поки Морріс працював на ділянці, та вечори, коли він ішов грати в ту-ап. Саллі часто здавалося, що Фріско, може, справді має рацію, запевняючи, що Марітана — метиска, її бронзова шкіра була світліша, ніж у інших тубілок, волосся м’якше, темно-каштанове, з світлим полиском, коли вона його вимиє.

Сем Маллет був згоден з Саллі.

— В усякому разі, метисок, старших за Марітану, я зустрічав чимало в цих краях, — казав він. — Очевидно, не всі піонери в експедиції Ханта були святі. Були серед них і солдати та каторжники, якийсь каторжник навіть втік і його не спіймали. Темношкірі запевняють, що коли їхня жінка походить в тіні білого чоловіка, вона народжує не таких темних дітей, як інші. Цим вони пояснюють світлошкірість Марітани. Калгурла, її мати, до смерті боїться білих чоловіків і десятою дорогою обходить їхні тіні. Вона ненавидить Фріско й завжди блукає навколо його табору, коли Марітана там. А коли дочка затримується в нього надто довго, вона кличе її з кущів, і Марітана миттю зникає, мов наполохана пташка.

Невдовзі після чергової втечі Марітани Фріско поїхав на кілька днів у Кулгарді. Він повернувся у візку, запряженому парою австралійських коней, — все це йому продав один старатель, що, розбагатівши, поїхав з приїсків. Та Фріско мав при собі ще й інше. Зіскочивши на землю й не розпрягаючи потомлених коней, він урочисто передав місіс Гауг два листи, а з-під сидіння витяг пляшку вина, яку послала їй місіс Фогарті.