Україна — не Росія
- Автор: Кучма Леонид Данилович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Время
- ISBN: 5-94117-127-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Україна — не Росія». Краткое содержание книги:
Три колишніх однокласника, Гоголь, Гребінка та Нестор Кукольник приїхали у різні роки до Петербурга і стали письменниками. Гоголь їхав у Петербург разом із ще одним своїм однокласником Сашком Данилевським. Того не звабила література, він поступив на службу у Міністерство внутрішніх справ. Потім Гоголь знімав квартиру на двох з іншим однокласником, Миколою Прокоповичем, який пізніше став викладачем російської словесності у кадетському корпусі. Зустріли вони у Петербурзі також інших своїх товаришів по ніжинському ліцею — Василя Любича-Романовича, Костянтина Базиля, Григорія Висопького, когось іще. Мало хто з їхнього класу лишився на батьківщині.
Хто-небудь коли-небудь напише велике дослідження про численних дітей України, що покинули її назавжди, щоб загубитися у просторах Росії. Хтось трохи змінив фамілію: Тарасенко став Тарасенковим, Ільєнко — Ільєнковим, Товстоног — Товстоноговим, Вареник — Варенниковим, більшість же залишились при своїх. Тим, хто виріс в Україні, я впевнений, вона снилася ночами.
У Гоголя є молитва під назвою «1834». «Таинственный неизъяснимый 1834! Где означу я тебя трудами? Среди ли этой кучи набросанных один на другой домов, гремящих улиц, кипящей меркантильности, этой безобразной кучи мод, парадов, чиновников, диких северных ночей, блеску и низкой бесцветности? В моем ли прекрасном, древнем, обетованном Киеве, увенчанном многоплодными садами, опоясанном моим южным, прекрасным, чудным небом, упоительными ночами, где гора обсыпана кустарниками с своими гармоническими обрывами и подмывающий ее мой чистый и быстрый мой Днепр. Там ли?»
Хтось повернувся, більшість — ні. І 99% загубилися, як то кажуть, у складках місцевості. Але один відсоток — ті, що не загубилися — це багато тисяч чудових імен, що прикрасили історію, політику, ратну справу, літературу, науку, техніку, педагогіку, культуру, мистецтво... Росії. Але ж ми все одно маємо право і повинні пишатися ними. Або ні? Може, у відповідності до «колоніальної» гіпотези, нам слід дивитись на українців, що знайшли себе у Росії, як на жалюгідних «колабораціоністів», «ренегатів» та «компрадорів»? Можливо, Гоголь — просто перевертень? Або в дусі своєї ж таки творчості, вовкулак?
Їм самим було б дико почути таке. Їм не були відомі політичні ідеї, що складають нині фундамент подібних звинувачень. Вони відчували себе підданими імперії. Гнєдіч, що у шістнадцять років покинув рідну Полтавщину, щоб, як стверджують, ніколи туди вже не повернутися, не зрозумів би, чому в тому не звинувачують також і Ломоносова, який жодного разу не відвідав свої Холмогори. Як людина освічена, Гнєдіч міг пригадати ще й такий аргумент: Андрій Боголюбський у XII столітті та митрополит Максим у ХІІІ, переселяючись з Києва до Суздаля, не вважали, що переїжджають в іншу країну. І був би правий. Українці, про яких я веду мову, не були відступниками, не будемо їх звинувачувати даремно. Вони вважали себе «русскими из Малороссии». У їхні часи українська свідомість ще не пробудилась настільки, щоб вони підкреслено вважали себе українцями у Росії.
А ще ж були, окрім того, — і вже не тисячі, а мільйони — простих людей, селян, які переселялися на Волгу та за Волгу, на Урал та за Урал, на Північний Кавказ, на Алтай, у Сибір, на Амур, у Примор’я. У Росії немає такого місця, де б не жили люди із прізвищами українського звучання. Цей факт нагадує про найбільший з податків, виплачених Україною під час її перебування у складі Російської імперії та Радянського Союзу. Цей колосальний податок активними людьми ніхто на Україну спеціально не накладав, але надходження по ньому йшли куди краще, ніж по будь-якому іншому.
«Платили», звичайно, всі частини імперії, але я чомусь переконаний, що відносна доля України була вищою. Українці завжди охоче йшли на воєнну та іншу государеву службу. Українці честолюбні, українці артистичні, українці заповзятливі — загалом, причин, аби зірватися з місця, більше ніж достатньо. Вони йшли за плугом, вони освоювали, будували, вирощували, досліджували, вони створювали імперію, вони її захищали, вони легко розуміли й переймали російську мову — і розчинялися у російському океані.