Емма

Емма мала щире бажання саме так і вчинити, але наразі не могла. Їй необхідно було поміркувати. Вона сама почувалася непевно. Схоже було, що поведінка молодого чоловіка та його сестри свідчила про щире почуття, і вона не могла не поспівчувати їм. За словами Гаррієт, їхні манери являли собою цікаву суміш ображеної гордості, покривдженого кохання і непідробної делікатності. Але вона й раніше вважала їх людьми добромисними і достойними, та хіба це робило більш привабливим родичання з ними? Було б дурістю піддаватися таким почуттям. Звичайно ж, він шкодує, що втратив її, — вони всі, напевне, шкодують. Крім ображеної любові, тут, мабуть, є іще й принижені амбіції. Вони, либонь, усі сподівалися вивищитися, породичавшись із Гаррієт; і взагалі — що такого незвичайного розповіла Гаррієт? Вона така нерозбірлива, так вдячно реагує на доброзичливість! її похвала мало чого варта.