Червоногрудка
- Автор: Несбё Ю
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0 (Карта світу) 978-966-03-5684-9
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Червоногрудка». Краткое содержание книги:
— А зараз мені час іти, — сказала вона. — Мій трамвай…
— Ясно, — повторив Харрі втретє, не рухаючись з місця.
— Сподіваюся, вам удасться знайти мого батька.
— Ми постараємося.
— На все добре. — Вона пішла геть, підошви її зашурхотіли по ріні.
— Розумієте, у мене маленька проблема… — почав Харрі.
— Дякую за допомогу, — сказав Харрі.
— Ну що ви, — відповіла вона. — Вам справді не доведеться робити великий гак?
— Зовсім ні, нам, так би мовити, по дорозі. — Харрі з хвилюванням поглянув на її тонкі дорогі шкіряні рукавички, на яких тепер був сірий бруд з кузова його «Форда». — Питання в тому, скільки ця розвалина ще протримається.
— У вас тут, я бачу, скромно. — Вона вказала на дірку в щитку приладів, де мала бути магнітола, але зараз звідти стирчав жмут червоних і жовтих дротів.
— Вкрали, — пояснив Харрі. — Тому й двері не замикаються — замок теж зламали.
— І тепер у неї може залізти хто хоче?
— Так, отаке роки роблять.
Вона розсміялася:
— Справді?
Харрі знову кинув на неї швидкий погляд. Можливо, вона належить до того типу жінок, які не зміняються помітно з роками, які виглядають на тридцять і в двадцять років, і в п’ятдесят. Йому подобався її профіль, ці витончені риси. На щоках у неї був природний рум’янець, а не та суха, нежива засмага, якої в лютому набувають жінки її віку в соляріях. Вона розстебнула манто, і він побачив її довгу, тонку шию. Харрі поглянув на руки, які вона незворушно схрестила на грудях.
— Червоне світло, — мовила вона спокійно.
Харрі натиснув на гальмо.
— Перепрошую, — виголосив він.
Як він поводиться з нею? Навіщо він подивився, чи немає в неї обручки? О Боже!
Харрі визирнув у вікно і відразу пригадав те місце, де вони зупинилися.
— Якісь проблеми? — запитала вона.
— Ні-ні. — На світлофорі спалахнуло зелене світло, Харрі натиснув на газ. — Просто в мене погані спогади про це місце.
— У мене теж, — сказала вона. — Зо два роки тому я проїздила тут на потязі, саме після того, як одна поліцейська машина проїхала переїзд і врізалася в ту стіну. — Вона показала рукою. — Це було жахливо. Один поліцейський повис на загорожі, наче його розіпнули. Я потім кілька ночей поспіль не могла заснути. Мені розповідали, що поліцейський, який вів машину, був п’яний.
— А хто вам це розповідав?
— Так, один, я з ним разом навчалася. З Поліцейської академії.
Вони проїхали Фрьоєн. Віндерн залишився позаду. Далеко позаду, подумав Харрі, ніби вирішивши це для себе — остаточно і безповоротно.
— Так ви навчалися в Поліцейській академії? — запитав він.
— Ви з глузду з’їхали? — Вона знову розсміялася. Харрі подобався її сміх. — Ні, я вивчала право в університеті.
— Я теж, — сказав він. — У якому році ви туди вступили?
Ну й хитрун ти, Холе!
— Я закінчила його в дев’яносто дев’ятому.
Харрі почав подумки віднімати й додавати. Так, їй як мінімум тридцять.
— А ви?
— У дев’яностому, — відповів Харрі.
— Тоді ви маєте пам’ятати концерт гурту «Рага Рокерз» під час «Юстивалю» у вісімдесят восьмому!
— Авжеж пам’ятаю. Я був на ньому. В саду.
— Я теж! Було здорово, правда? — Вона поглянула на нього. Її очі блищали.
«Де? — думав Харрі. — Де ти була?»
— Так, було класно. — Харрі вже погано пам’ятав сам концерт. Але він раптом виразно згадав те дівчисько, яке виплигувало з натовпу, коли грали «Рага Рокерз».
— Але якщо ми разом училися, у нас має бути багато спільних знайомих, — припустила вона.
— Навряд чи. Я вже працював у поліції, і мені було не до студентської тусовки.
Мовчки вони проїхали перехрестя з вулицею Індастрі-ґата.
— Можете висадити мене тут, — сказала вона.
— Вам саме сюди?
— Так, тут уже недалеко.
Харрі з’їхав на узбіччя, вона обернулася до нього. Неслухняне пасмо волосся впало їй на обличчя. Погляд м’який і холодний одночасно. Карі очі. Раптом Харрі сяйнула цілком несподівана і божевільна думка: йому захотілося поцілувати її.
— Дякую, — сказала вона, всміхаючись.
Вона повернула ручку дверцят. Але нічого не сталося.
— Даруйте, — сказав Харрі, перегнувся через неї і вдихнув запах її парфумів. — Цей замок… — Він з силою штовхнув дверцята, і вони нарешті відчинилися. Він почувався, мов п’яний.
— Може, ще побачимося, — сказала вона.
— Можливо.
Йому захотілося спитати, куди вона йде, де вона працює, чи подобається їй її робота, що їй ще подобається, чи кохає вона кого-небудь, чи не хоче вона піти з ним на концерт, хай і не на «Рага Рокерз». Але, на щастя, було надто пізно, вона вже віддалялася своїм балетним кроком по тротуару вулиці Спурвейсґата.