Вогнем і мечем. Том перший
- Автор: Сенкевич Генрик
- Серия: Вогнем i мечем #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 966-692-742-Х
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вогнем і мечем. Том перший». Краткое содержание книги:
У творі змальовано національно-визвольну боротьбу українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетського панування.
Ні! Однак доведеться ділитися славою зі старим Барабашем і Гродзицьким! Пан Кричевський спершу сильно насупився, але враз прояснів. Цій старій колоді, Барабашеві, вже три чисниці до смерті, а Гродзицькому тільки дозволь сидіти в Кодаку і татар час від часу лякати, більше нічого йому й не треба. Отож лишається тільки він один, Кричевський.
От якби гетьманство українське дістати!
Зірки миготіли в небі, а полковникові здавалося, що то каміння коштовне в булаві сяє; вітер шумів в очеретах, а йому здалося, що то шумить бунчук гетьманський.
Гармати в Кодаку гриміли й далі. «Хмельницький горло під меч підставить, — думав собі полковник, — але це його власна вина! А могло бути інакше! От якби він одразу пішов в Україну!.. Могло бути інакше! Там усе кипить і гуде, там лежить порох, що чекає тільки іскри. Річ Посполита могутня, але здолати Україну сил не має, а король немолодий і виснажений хворобою! Одна виграна запорожцями битва спричинила б непередбачені наслідки…»
Кричевський затулив обличчя долонями і сидів нерухомий, а зірки тим часом скочувалися дедалі нижче й поволі зникали в степу. Перепілки, сховані в травах, почали підпадьомкати. Невдовзі мало світати.
Зрештою розмірковування полковника зміцніли в непорушному намірі. Завтра він ударить на Хмельницького і зітре його на порох. Через його труп досягне він багатств і почестей, стане знаряддям кари в руці Речі Посполитої, її захисником, а в прийдешньому її сановником і сенатором. Після перемоги над Запорожжям і татарами йому ні в чому не відмовлять.
А все-таки Літинського староства йому не дали.
На цю згадку Кричевський стиснув кулаки. Не дали йому староства попри могутній вплив протекторів його, Потоцьких, попри його військові заслуги, і все тому, що був він homo novus[72], а його супротивник від князів родовід вів. У цій Речі Посполитій не досить було стати шляхтичем, треба ще чекати, щоб те шляхетство взялося пліснявою, як вино, щоб заіржавіло, як залізо.
Тільки Хмельницький міг запровадити новий порядок, чому, слід сподіватися, сприяв би й сам король, але, нещасний, волів розбити голову об кодацькі скелі.
Полковник поволі заспокоювався. Ну, не дали йому староства — то й що? Тим паче старатимуться тепер винагородити його, особливо після перемоги і придушення бунту, після визволення України, ба наві? ь усієї Речі Посполитої, від братовбивчої війни! Отоді вже йому ні в чому не відмовлять, отоді вже йому не знадобляться й Потоцькі…
Сонна голова його схилилася на груди, і він заснув, марячи про староства, каштелянства, про дарування королівські й сеймові…
Коли він прокинувся, уже світало. На байдаках усі ще спали. Удалині в блідому, розкинутому світлі поблискували дніпровські води. Довкола панувала мертва тиша. Саме ця тиша його й розбудила.
Кодацькі гармати перестали гриміти. «Що це? — подумав Кричевський. — Перший штурм відбито? А може, Кодак узято?»
Але такого не може бути!
Ні! Просто поколошкані козаки лежать десь чимдалі від замку і зализують рани, а одноокий Гродзицький поглядає на них із бійниць, точніше наводячи гармати.
Завтра вони знову підуть на штурм і знову поламають зуби.
Тим часом зовсім розвиднілося. Кричевський розбудив людей на своєму байдаку і послав шлюпку по Фліка.
Флік негайно прибув.
— Добродію полковнику! — сказав йому Кричевський. — Якщо до вечора каштелян не підійде, а на ніч штурм не повториться, ми вирушимо на підмогу фортеці.
— Мої люди готові, — відповів Флік.
— Роздай же їм порох і кулі.
— Вже роздано.
— Уночі висадимося на берег і вирушимо якнайтихіше степом. Нападемо несподівано.
— Gut! Sehr gut![73] Але чи не пройти на байдаках іще трохи? До фортеці милі чотири. Для піхоти трохи далекувато.
— Піхота сяде на коней семенів.
— Sehr gut!
— Нехай люди тихо сидять в очеретах, на берег не виходять і галасу не зчиняють. Вогню не розводити, щоб дим нас не виказав. Ворог не повинен про нас знати.
— Туман такий, що й диму не побачать.
І справді, річка і рукав її, порослий очеретом, у якому стояли байдаки, і степи — усе, скільки сягало око, було вкрите білим непрозірним туманом. Щоправда, поки що був світанок, отже, туман міг іще розсіятися і відкрити степові простори.
72
Висуванець (лат.).
73
Добре! Дуже добре! (нім.).