Країна Мумі-тролів. Книга третя
- Автор: Янссон Туве Марика
- Серия: Країна Мумі-тролів #7
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 966-8476-03-4
- Переводчик: Наталя Іваничук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Країна Мумі-тролів. Книга третя». Краткое содержание книги:
Книга третя — це нові неповторні зустрічі з милим сімейством Мумі-тролів та їхніми багатьма друзями. Маленькі герої книжки підросли настільки ж, наскільки подорослішали читачі «Країни Мумі-тролів». Тепер їм доводиться замислюватися над важливими речами, якими сповнений світ, — такими, як сенс життя, самопізнання і самоствердження, любов, взаємоповага, щедрість душі. І тому ми щиро радимо почитати цю книжку батькам — якщо вони хочуть більше дізнатися про себе та своїх дітей і дбають про гармонію в родині.
Мумі-мама перебувала у дуже гарному гуморі, без угаву торохтіла про усілякі буденні речі, виймала з кошика смаколики, намащувала канапки. Уперше за весь час на острові вона взяла з собою свою торбинку.
Маленький острівець, на якому вони влаштували пікнік, був маленьким і зовсім голим, тут не росло жодної травинки, навіть водорості та принесені морем цурпалки зісковзували з гладкої поверхні. Це було таке собі сіре Ніщо, яке стриміло з води.
Доки родина сиділа, попиваючи каву, в усіх з’явилося відчуття, ніби все знову стало на свої місця. Вони розмовляли про все, що спадало їм на думку, лиш не про море та острів і навіть не про Мумі-долину.
Звідси, за сірою завісою дощу, їхній острів з могутнім маяком здавався якимось далеким та чужим, немов тінь.
Після кавування Мумі-мама помила горнятка у морі і знову спакувала кошик. Мумі-тато підійшов до самої води, принюхався до вітру.
— Гадаю, нам час повертатися додому, доки вітер не подужчав, — сказав він, як завжди після усіх їхніх виправ на природу.
Родина сіла в човна, Маленька Мю залізла на ніс. На зворотному шляху вітер підганяв їх у спину.
«Пригоду» витягнули на піщану відмілину. За час їхньої відсутності острів змінився. Вони це зразу відчули, не перекинувшись між собою й словом, хоча не знали достеменно, що ж саме змінилося. Зміна була пов’язана якимось чином з їхнім тимчасовим від’їздом та поверненням. Родина Мумі-тролів одразу ж подалася нагору, до маяка. Того вечора вони бавилися складанкою, а Мумі-тато прибив цвяшками біля кухонної плити невеличку полицю.
Та виправа на острівець була, мабуть, корисною для родини, однак Мама засумувала. Уночі їй наснилося, ніби вони родиною вибралися на прогулянку до острова гатіфнатів поблизу рідного узбережжя, по-літньому тихого й привітного, а прокинувшись вранці, Мама затужила.
Залишившись наодинці з собою після ранкового каву— вання, вона тихо сиділа за столом і розглядала намальований недавно пагін жимолості, що вихопився через підвіконня надвір. Фломастер майже виписався, а те, що залишилося, було потрібне Татові, щоб відзначати дні в календарі та для записів у зошиті з цератовою обкладинкою.
Раптом Мама рвучко підвелася й поквапилася на маякове горище. Звідти вона принесла три торбинки з фарбою для фарбування неводів — коричневою, блакитною та зел єною, бляшанку з фарбою для човнів, трохи спеціальної сажі та два старі пензлики. А потім Мумі-мама заходилася розмальовувати квітами стіни. Квіти виходили з-під її лап великими та розлогими, бо ж пензлики були широкими. Фарба миттю всмоктувалася вапном, малюнок від того ставав глибоким та аж наче прозорим. 0, яка то була краса! Малювати у сотню разів приємніше, аніж розпилювати дрова. Квітки одна за одною розцвітали на стінах — троянди, нагідки, братки, півонії… Маму аж налякало її вміння так гарно малювати. Унизу над підлогою вона намалювала зелену похилену вітром траву. Хотіла угорі, під стелею, намалювати ще й сонце, але не мала жовтої фарби, тож довелося від сонця відмовитися.
Коли родина зібралася до обіду, виявилося, що Мама ще й не розпалювала у печі. Вона стояла на скрині, малюючи маленьку брунатну бджілку з зеленими очками.
— Мамусю! — скрикнув Мумі-троль.
— Подобається? — вдоволено запитала Мумі-мама, обережно домальовуючи бджілці друге очко.
Пензель був надтоширокий, треба придумати, з чого зробити новий. У гіршому випадку можна буде перемалювати бджілку на птаха.
— Дуже схоже, — схвально мовив Мумі-тато. — Усі ці квіти я впізнаю. Он там троянда…
— Та ні, — ледь не образилася Мама. — Це — півонія! Оті червоні квіти, що росли перед сходами ґанку.
— Можна мені намалювати їжака! — заволала Маленька Мю.
Але Мумі-мама заперечно похитала головою.
— Ні, це моя картина. Але я можу намалювати для тебе їжака, якщо будеш слухняною.
За обідом всім було весело на душі.
— Позич мені трохи червоної фарби, — попросив Мумі-тато. — Хочу провести під маяком нижню ватерлінію, перш ніж почнеться приплив, щоб серйозно дослідити рівень підняття води. Ви ж розумієте, я хочу з’ясувати, чи море має певну систему, а чи поводиться, як йому заманеться… Це дуже важливо!
— Ти багато зібрав матеріалу? — поцікавилася Мумі-мама.
— Цілу купу. Але треба зібрати ще стільки ж, щоб розпочати працю над моєю дисертацією, — нахилившись над столом, Тато з несподіваною довірливістю мовив: — Я хочу довідатися, чи море дійсно підступне, чи змушене підкорятися…