Таємні стежки

— Саме цього він вимагав? — спитав він і, розмахнувшись, ударив коменданта по обличчю. — Якщо вагон пана Юргенса не буде причеплений до першого від'їжджаючого ешелону, я вас розстріляю, — сказав він холодно і, повернувшись на каблуках, пішов з перону.

Комендант гаряче намагався щось пояснити Юргенсу. Той не дослухав і різко перебив:

— Дайте мені людей… десяток, не менше… і тоді не потрібний буде ваш паровоз. Вони самі докотять вагон.

Комендант побіг. Юргенс важко зітхнув, вийняв портсигар, закурив.

Через п'ять хвилин комендант знову з'явився у супроводі дванадцяти солдатів.

— Ходім, — сказав Юргенс і, легко стрибнувши з перону, пішов по шпалах.

Вагон, виділений для Юргенса, стояв біля занедбаної, віддаленої на кілометр від вокзалу платформи, де до війни розвантажували дерево, і це, власне, врятувало й самого Юргенса, і Ожогіна, і Грязнова.

Радянські штурмовики з настанням темряви з'явилися так несподівано, що ні сирена, ні зенітки, ні прожектори не встигли попередити про їх наближення.

Разом з Юргенсом та його служником, який займався укладанням речей у вагон, Ожогін і Грязнов залізли у вузьку трубу під полотном залізниці і просиділи там цілу годину.

Коли затихли вибухи і зникли літаки, вокзал палав, наче величезне багаття. Ні про який від'їзд у найближчий час нічого було й думати…

Ніч пройшла в очікуванні нового нальоту, але його не було. Вранці почали вантажитись. Речі укладали в довгий, старого зразка, пасажирський вагон. Боячись нового бомбардування, ешелон формували швидко, без звичайної тяганини. Маневрового паровоза, як і вчора, не знайшлося, тому вагон Юргенса довелося перевезти на вокзал з допомогою солдатів. Радіоапаратура, документи, гардероб, продукти — все це зайняло кілька купе. Інші купе були в розпорядженні Юргенса.

Вже після причеплений вагона, перед самою відправкою поїзда, трапилася нова пригода.

Стримуючи натиск натовпу гітлерівців, автоматники, які зайняли всі виходи, не звернули уваги на вікна вагона. Біля одного з них почалася метушня, яку помітив служник Юргенса. Кілька солдатів з ешелону, що стояв поруч, підсаджуючи один одного, влізли через вікно у купе, зачинене зовні, і почали вивантажувати звідти продукти. По ланцюжку передавалися пачки галет, сигарети, банки з консервами і згущеним молоком, пляшки з вином.

— Пане Юргенс, — кваплячись, доповів служник, — з другого купе через вікно крадуть продукти!

Юргенс побілів від злості і, витягнувши з задньої кишені брюк пістолет, кинувся в купе. Над розкритими ящиками хазяйнував літній солдат.

— Мерзотник! Мародер! — заревів Юргенс і вистрілив три рази підряд.

У цю ж хвилину прогув паровоз і, голосно зітхаючи й віддуваючись, потягнув ешелон з вокзалу.

Тіло вбитого солдата викинули через вікно.

Поїзд почав набирати швидкість.

Грязнов примостився біля вікна з вибитим склом.

Микита Родіонович сів поруч з другом і обняв його за плечі.