Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України

Аналізуючи практику застосування ст. 71 КК України, слід зазначити, що велике практичне значення при застосуванні цієї статті має вирішення питання про те, що являє собою невідбута частина покарання. Це питання має дискусійний характер. Так, одні науковці[426] вважають, що невідбутою частиною покарання слід визнавати:

1) покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням (статті 75, 79 КК);

2) частину покарання, від якого особу звільнено умовно-достроково (статті 81, 107 КК);

3) невідбуту частину більш м’якого покарання, призначеного судом особі в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК);

4) частину покарання, від відбування якого звільнено вагітну жінку або жінку, яка має дитину (дітей) віком до трьох років (ст. 83 КК);

5) невідбуту частину покарання, замінену в порядку амністії (ст. 86 КК);

6) невідбутий строк позбавлення волі, призначений судом у порядку заміни довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк (ст. 87 КК);

7) частину будь-якого основного покарання, невідбутого засудженим;

8) додаткове покарання або невідбуту його частину за попереднім вироком.

Дехто з інших учених вважає, що невідбута частина покарання "визначається залежно від виду покарання, а також від того, реально особа відбувала покарання чи вона звільнялася від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75–79 КК), або до неї застосовувалося умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 і ст. 83 КК), відбувалася заміна невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82) або застосовувалося звільнення від покарання через хворобу (ст. 84 КК), амністія, за якою осуджений частково звільнявся від покарання або йому замінена невідбута частина покарання більш м’яким покаранням, тощо"[427].