Моє сторіччя

Це були непрості часи! Надійно схований на своєму захищеному від усіх вітрів семінарі, де мене турбували тільки провокаційні запитання однієї впертої юної особи, я намагався перестрибнути через втечу тривалістю в тридцять прожитих років і повернутися подумки в ту дискусію, яка перетворилася на трибунал. Скільки любові до гучних слів! Я теж був тоді в натовпі, кричав разом з усіма, прагнув знайти якомога болючіші слова, вважав, що маю переплюнути ентузіазм Краля, намагався, з ним та іншими, здерти одяг із круглоголового Майстра — за допомогою діалектики, яка могла розчинити все у суперечностях, а Майстер сидів тепер мовчки і не знаходив слів, він був розгублений, він мовчав — і ми добилися свого. Біля ніг професора щільним колом сиділи студентки, які ще зовсім недавно змусили його перервати лекцію, бо всі разом оголили груди. А тепер вони прагнули побачити його оголеність, оголеність чутливої натури. Він, респектабельно округлий, вбраний із буржуазною вишуканістю, мав би пережити таке ж оголення. І навіть більше: він мав би, шматок за шматком, відкидати частини теорії, яка його захищала, — бо цього вимагав Краль, а з ним і всі інші, — а потім мав би передати для потреб революції свій щойно розірваний на клапті й недбало залатаний авторитет. Він повинен стати корисним, — казали вони. Наразі він ще потрібен їм. Потім — у рядах зоряної колони — на Бонн. Враховуючи те, який клас перебуває зараз при владі, виникає необхідність скористатися з його авторитету. Але в принципі його давно час позбутися.

Останню фразу, здається, вигукнув я. Чи хтось, або щось так озвалося з мене. Але що змусило мене заговорити мовою насильства? Коли я отямився, і реальністю знову стали обличчя моїх студентів, які з досить помірною старанністю здобували свої заліки на семінарі про Пауля Целана, мій тодішній радикалізм укотре видався мені сумнівним. Можливо, я просто хотів пожартувати? Або був розгублений і не все зрозумів через занадто закручені фрази (наприклад, фразу про репресивну толерантність) — як колись давно хибно зрозумів вердикт Майстра заперечення проти будь-якого «забуття Буття».