На дорозі [calibre 1.19.0]

Я шлявся містом, підбираючи бички, пройшов повз забігайлівку на Маркет-стріт, яка торгувала смаженою рибою та картоплею фрі, та раптом побачив жінку, яка глянула на мене із жахом; вона була хазяйкою, і, як виявилось, думала, що я зайду з пістолетом її грабувати. Я пройшов ще декілька футів. Раптом я зрозумів, що це була моя мама двісті років тому, в Англії, а я був її син-розбій-ник, котрий повернувся з каторги, щоб нашкодити її чесній праці у трактирі. Я зупинився на тротуарі й застиг від екстазу. Я подивився на Маркет-стріт і не зрозумів, чи це була вона, чи Канал-стріт у Новому Орлеані, – вулиця вела до води, невизначеної, універсальної води, так само, як 42-га вулиця у Нью-Йорку веде до води, і ти ніколи не знаєш, де ти. Я думав про привида Еда Данкела на Таймс-Сквер. Я був безумний. Я хотів повернутися і витріщатися на свою дивну дікенсівську матір у забігайлівці. Мене пересмикнуло з голови до п'ят. Здавалось, що у мене була ціла купа згадок, які тяглися аж до 1750 року в Англії, і що тепер я був у Сан-Франциско в іншому житті та в іншому тілі. «Ні, – начебто казала та жінка переляканим поглядом, – не вертайся і не діставай свою чесну працьовиту матір. Ти більше мені не син – як і твій батько, мій перший чоловік. Тепер цей добрий грек змилостивився наді мною». (Господарем був грек із волохатими руками.) «З тебе нічого доброго не вийде, любиш пити, дуріти й паскудити плоди моєї простої та чесної праці у трактирі. О сину мій! Чи ти ніколи не ставав на коліна та не просив прощення за скоєні гріхи? Загублена душа! Іди! Не муч душі моєї; тебе забуто. Не роздирай старі рани, хай буде так, немов ти ніколи не приходив і не дивився на мене – не бачив мою стражденну працю, мої нещасні зароблені копійки – голодний, з бажанням обікрасти та відібрати, суворий, нелюбий, злий син моєї плоті. Сину! Сину!» Я згадав видіння Великого Тата у Гретні зі Старим Биком. І лише на хвилину я відчув той рівень екстазу, якого хотів досягти – це був повноцінний крок через хронологію часу в безчасові тумани, подив у невиразному царстві мертвих та відчуття, немов смерть наступає мені на п'яти, щоб я рухався далі; фантом біг за мною, а я тікав туди, де янголи літали й пірнали у прірву нествореної порожнечі, насичене та неосяжне світло горіло у яскравій Квінтесенції Розуму, незлічленні лотоси падали й розкривались у чарівному роїнні небес. Лунало несказанне кипляче ревіння, яке було не лише у мене у вухах, а й повсюди і не мало нічого спільного зі світом звуків. Я зрозумів, що я помер і народився заново, безліч разів, але я просто цього не усвідомлював, бо перехід від життя до смерті та назад настільки примарно легкий, це чарівне дійство без причин, наче засинати і прокидатись мільйон разів, і все це таке просте та глибоко дурне. Я зрозумів, що це відбувається лише завдяки стабільності справжнього Розуму – складки народження та смерті, наче вітер на листку чистої, спокійної, дзеркальної води. Я відчув солодке, засніжене блаженство, немов величезна доза героїну просто в центральну вену; немов ковток вина після обіду, від якого аж пересмикує; мої ноги тремтіли. Я думав, що помру. Проте я не помер, і пройшов чотири милі, підняв десять довгих бичків і забрав їх до готельного номера Мерілу, засипав їхній тютюн у люльку й покурив. Я був занадто молодий, аби знати, що відбулося. Крізь вікно я чув пахощі їжі Сан-Франциско. Там були рибні ресторани з гарячими булочками в таких ласих кошичках, щоб їх також із'їсти; там навіть меню були м'які від їстівності, немов їх вимочили в гарячому бульйоні, висушили на грилі й подали до столу. Ви тільки покажіть мені шкірку пеламіди в меню морепродуктів, і я її з'їм; дайте мені понюхати топленого масла і клешні лобс-тера. Там були місця, знані через товсті червоні ростбіфи аи jus або печене курча у винному соусі. Там були місця, де на грилі шкварчали гамбургери, і кава коштувала копійки. І те насичене смаженим чоу-мейном повітря, яке завівало в мою кімнату з китайського кварталу, перемішуючись із соусами спагеті з Норт-біча, з м'якопанцерним крабом Рибальської затоки, ні, ще краще, з реберцями Філмора, які крутяться на рожні! Докиньте ще квасолю чилі з Маркет-стріт, гостру смажену картоплю з запійної ночі Ембарка-деро, і парових гребінців із Сосаліто через затоку – і все це мій сон про Сан-Франциско. Докиньте ще туман, сирий туман, від якого вмираєш із голоду, подихи неонового світла посеред м'якої ночі, цокання підборів красунь і білосніжні голубки у вітрині китайського магазину.