Гола економіка. Викриття нудної науки
- Автор: Вілан Чарльз
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-4714-7
- Переводчик: Олександр Дем’янчук
- Жанр: Зарубежная образовательная литература
Электронная книга - «Гола економіка. Викриття нудної науки». Краткое содержание книги:
М’які валюти були серйознішою проблемою для кількох американських компаній, що мали бізнес у комуністичних країнах із м’якими валютами. 1974 року Pepsi уклала контракт на продаж своєї продукції в Радянському Союзі. Комуністи теж п’ють колу. Але що в біса збиралася робити Pepsi з тими мільйонами рублів? Замість цього Pepsi та радянський уряд обрали старий перевірений бартер. Pepsi міняла свій сироп для солодких напоїв на горілку «Столичная», що цінувалася на Заході[232].
Усе це видається дуже логічним, за винятком заворушень на вулицях аргентинських міст. Фактично обвал з валютою аргентинського типу трапляється несподівано часто. Погляньмо на рядок з попередніх сторінок: «Інвестори забирають свої капітали в інше місце, продаючи на прощання місцеву валюту». Однак тепер давайте ще наблизимо це твердження до реальності: «Інвестори панікують зі сльозами і стогонами, продаючи активи й позбуваючись місцевої валюти в максимально можливих обсягах і за будь-яку можливу ціну, сподіваючись проскочити крізь двері, поки ринок повністю не колапсує!»
Аргентина, Мексика, Росія, Туреччина, Південна Корея, Таїланд і країна, назва якої винесена в заголовок розділу, — Ісландія. Що між ними спільного? Не географія. Не культура. Явно не клімат. Це все країни, що постраждали від кризи валюти. Немає двох однакових криз. Вони мають сценарій, що зазвичай розігрується у три дії: (1) країна залучає значний іноземний капітал; (2) відбувається щось погане: уряд надто багато позичає й ризикує потрапити в дефолт; лускає мильна булька нерухомості; країна з фіксованим обмінним курсом потрапляє під девальвацію; банківська система стикається з підводним каменем неповернення кредитів — можлива комбінація всіх цих подій; (3) іноземні інвестори намагаються перевести свій капітал деінде — бажано до того, як це робитимуть інші. Країна молить решту світу допомогти зупинити спадаючу економічну спіраль.
Для того, щоб зрозуміти, як це все розігрується, давайте подивимося на найсвіжішу жертву — Ісландію. Це не бідна країна, що розвивається. Фактично Ісландія була на чільних позиціях за Індексом людського розвитку ООН у 2008 році. Я постарався якнайкраще подати три дії Ісландії:
Дія 1: У першому десятилітті ХХІ століття валюта Ісландії, ісландська крона, була дуже сильною, і реальні відсоткові ставки були високими за світовими стандартами. Ісландські відносно нерегульовані банки приваблювали капітал з усього світу, оскільки інвестори очікували високих реальних прибутків. На піку ісландські банки мали активи в десять разів більші за весь ВВП країни. Банки використовували ці величезні запаси капіталу, щоб інвестувати у спосіб, що 2006 року видавався дуже мудрим. Тим часом високі внутрішні відсоткові ставки стимулювали ісландців брати позики в інших валютах, навіть при відносно малих купівлях. Економіст із Університету Ісландії казав у передачі CNN Money: «Коли ви купували авто, вас мали запитати: — Як ви збираєтеся це фінансувати? Половину в єнах і половину в євро?[233]»
Дія ІІ. Глобальна фінансова криза принесла біду для всього світу і катастрофу для Ісландії. Ісландські банки спричинювали величезні збитки від поганих інвестицій і проблемних кредитів. На кінець 2008 року три основні банки країни припинили своє існування; центральний банк, що взяв на себе управління найбільшими приватними банками, також технічно був у стані дефолту. New York Times у листопаді 2008 року розмістила статтю, яка починалася так: «Люди банкрутують увесь час. Компанії також. Але країни?»
Оскільки крона стрімко впала, вартість усіх споживчих кредитів в іноземних валютах зросла до небес. Подумайте: якщо ви берете кредит у євро, а крона втрачає половину своєї вартості відносно євро, то місячний платіж у кронах подвоюється. Звичайно, багато активів, які були придбані ісландцями з використанням цих кредитів, такі, як будинки і нерухомість, також стрімко втратили свою вартість.
Дія ІІІ. Ісландська крона втратила половину своєї вартості. Ринок акцій упав на 90 %, ВВП знизився на 10 %, безробіття поставило новий рекорд за сорок років. Люди були сердиті — подібно до Аргентини. Одна жінка казала кореспондентові The Economist: «Якби я зустріла банкіра, я б дала йому копняка такого, що мій черевик застряг би всередині». Це була вихователька дитячого садочка[234].
Навіть Індекс Біг Мака мав сумний епілог для Ісландії. У жовтні 2009 року три ісландські ресторани McDonald’s поставили вимогу, щоб їхні ісландські підрядники купували продуктову сировину і пакування з Німеччини. Оскільки крона втратила у вартості відносно євро й оскільки уряд ввів високі тарифи на імпорт, вартість цих поставок складових з Німеччини фактично подвоїлася. Власник підрядних ресторанів сказав, що для того, аби мати «пристойний прибуток», Біг Мак треба продавати по ціні, еквівалентній більш ніж шести доларам, — дорожче, ніж будь-де у світі, що було неприйнятною ціною в країні, яка переживала розпал глибокої рецесії. Замість цього McDonald’s закрив свої двері в Ісландії[235].
Економічний спад, що раз по раз виникає через утечу інвесторів з країни, має очевидне рішення: можливо, треба зробити так, щоб тікати було важче. Деякі країни провели експерименти з контролем за капіталами, коли на вільне переміщення капіталів накладалися різні обмеження. Як і багато інших очевидних методів виправлення ситуації, цей має менш очевидні проблеми. Якщо іноземні інвестори не можуть утекти з країни зі своїми капіталами, вони навряд чи намагатимуться увійти в неї. Це трохи нагадує спроби підвищити доходи універмагу, заборонивши всі повернення товарів. Група економістів дослідила п’ятдесят дві бідні країни за період з 1980 по 2001 рік для виявлення зв’язку між фінансовою лібералізацією (полегшенням переміщення капіталів у країну і з неї) та економічними здобутками. Тут є плюси і мінуси: країни, що вводять певний контроль за рухом капіталів, розвиваються повільніше. The Economist так підсумував результати цих досліджень: «Випадкова криза може бути ціною, яку варто заплатити за прискорення розвитку»[236].
Гаразд, а що, якби ми всі мали однакову валюту? Чи допомогло б це уникнути головного болю з валютами? Зрештою, штат Айова ніколи не мав фінансових криз, коли інвестори з Іллінойсу забирали свої капітали назад через річку Міссісіпі. Є певні вигоди від розширення валютної зони: це було логічним для євро, що замінив більшість окремих валют у Європі. Єдина валюта в Європі (та й у п’ятдесяти штатах США) зменшує транзакційні витрати і стимулює прозорість цін (тобто легше виявляти і використовувати цінову різницю, коли ціни всіх товарів подані в одній валюті). Однак і тут є свої плюси й мінуси. Згадаймо, що монетарна політика — головний інструмент у розпорядженні уряду для контролю за «швидкістю» його економіки. Центральний банк піднімає чи опускає відсоткові ставки, роблячи свою валюту більш чи менш дефіцитною. Країни, що мають спільну валюту з іншими націями, як у випадку європейських країн, що прийняли євро, повинні припинити контроль за власною монетарною політикою. Тепер Європейський центральний банк контролює монетарну політику для всієї зони євро. (Очевидно, що Луїзіана й Каліфорнія взагалі не мають власної монетарної політики.) Це може викликати проблему, якщо одна частина валютної зони переживає економічний спад, і для неї вигідними будуть низькі відсоткові ставки, тоді як у іншому регіоні в цей час відбувається швидкий ріст і потрібно піднімати ставки, щоб запобігти інфляції.
Насправді ми не дуже переймаємося самими валютами: нас більше турбує переміщення товарів і послуг, що лежить за ними. Саме торгівля через міжнародні кордони дає нам вигоду, а валюти є лише інструментом для підтримки взаємовигідних транзакцій. У довшій перспективі можна очікувати, що вартість товарів і послуг, які ми відправляємо до інших країн, буде більш-менш рівною вартості того, що вони посилають до нас. Якщо ні, то дехто матиме справді великі проблеми. Навіть малі діти, обмінюючись сніданками у шкільній їдальні, знають, що те, що ви віддаєте, повинно бути вартим того, що ви отримуєте.
232
Anthony Ramirez, “Pepsi Will Be Bartered for Ships and Vodka in Deal With Soviets,” New York Times, April 9, 1990.
233
Peter Gumble, “Iceland: The Country That Became a Hedge Fund,” CNN Money.com, December 4, 2008.
234
“Cracks in the Crust,” The Economist, December 11, 2008.
235
Associated Press, as reported by Yahoo! Finance. “Iceland Says Goodbye to the Big Mac,” October 26, 2009.
236
“No Pain, No Gain,” The Economist, December 13, 2003.