Гола економіка. Викриття нудної науки

Економічний спад, що раз по раз виникає через утечу інвесторів з країни, має очевидне рішення: можливо, треба зробити так, щоб тікати було важче. Деякі країни провели експерименти з контролем за капіталами, коли на вільне переміщення капіталів накладалися різні обмеження. Як і багато інших очевидних методів виправлення ситуації, цей має менш очевидні проблеми. Якщо іноземні інвестори не можуть утекти з країни зі своїми капіталами, вони навряд чи намагатимуться увійти в неї. Це трохи нагадує спроби підвищити доходи універмагу, заборонивши всі повернення товарів. Група економістів дослідила п’ятдесят дві бідні країни за період з 1980 по 2001 рік для виявлення зв’язку між фінансовою лібералізацією (полегшенням переміщення капіталів у країну і з неї) та економічними здобутками. Тут є плюси і мінуси: країни, що вводять певний контроль за рухом капіталів, розвиваються повільніше. The Economist так підсумував результати цих досліджень: «Випадкова криза може бути ціною, яку варто заплатити за прискорення розвитку»[236].

Гаразд, а що, якби ми всі мали однакову валюту? Чи допомогло б це уникнути головного болю з валютами? Зрештою, штат Айова ніколи не мав фінансових криз, коли інвестори з Іллінойсу забирали свої капітали назад через річку Міссісіпі. Є певні вигоди від розширення валютної зони: це було логічним для євро, що замінив більшість окремих валют у Європі. Єдина валюта в Європі (та й у п’ятдесяти штатах США) зменшує транзакційні витрати і стимулює прозорість цін (тобто легше виявляти і використовувати цінову різницю, коли ціни всіх товарів подані в одній валюті). Однак і тут є свої плюси й мінуси. Згадаймо, що монетарна політика — головний інструмент у розпорядженні уряду для контролю за «швидкістю» його економіки. Центральний банк піднімає чи опускає відсоткові ставки, роблячи свою валюту більш чи менш дефіцитною. Країни, що мають спільну валюту з іншими націями, як у випадку європейських країн, що прийняли євро, повинні припинити контроль за власною монетарною політикою. Тепер Європейський цент­ральний банк контролює монетарну політику для всієї зони євро. (Очевидно, що Луїзіана й Каліфорнія взагалі не мають власної монетарної політики.) Це може викликати проблему, якщо одна частина валютної зони переживає економічний спад, і для неї вигідними будуть низькі відсоткові ставки, тоді як у іншому регіоні в цей час відбувається швидкий ріст і потрібно піднімати ставки, щоб запобігти інфляції.

Насправді ми не дуже переймаємося самими валютами: нас більше турбує переміщення товарів і послуг, що лежить за ними. Саме торгівля через міжнародні кордони дає нам вигоду, а валюти є лише інструментом для підтримки взаємовигідних транзакцій. У довшій перспективі можна очікувати, що вартість товарів і послуг, які ми відправляємо до інших країн, буде більш-менш рівною вартості того, що вони посилають до нас. Якщо ні, то дехто матиме справді великі проблеми. Навіть малі діти, обмінюючись сніданками у шкільній їдальні, знають, що те, що ви віддаєте, повинно бути вартим того, що ви отримуєте.