Клавка
- Автор: Гримич Марина
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-040-9
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Клавка». Краткое содержание книги:
Клавка, секретарка Спілки письменників, знає про письменників усе, а драматичні події відбуваються на її очах. Паралельно в її досить одноманітному житті старої дівки відбуваються кардинальні зміни: вона опиняється в центрі любовного трикутника — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.
Літературне життя 1940-х, повоєнний Київ, Євбаз, комунальна квартира — це те тло, на якому розгортається динамічний сюжет.
— Клавочко, Андрюша знову приходив!
— Який Андрюша, Еммо Германівно?
«Стара вже почала марити», — подумала Клавка, а вголос промовила:
— Заспокойтеся, дорогенька! Хочете, я вам шоколаду зроблю?
Вона сказала останню фразу і прикусила язика. У неї був шматочок армійського шоколаду від Єлизавети Петрівни, вона його тримала, як найбільшу цінність, на «чорний день»! І хто зараз її смикав за язика? Тепер уже пізно. Треба ділитися.
Клавка повела Емму Германівну під руку на кухню і відчула різкий старечий запах. «Як тільки звільнюся від Пленуму, поведу її в лазню!» — пообіцяла сама собі, посадила стару на її улюблену табуреточку, а сама взялася розпалювати примус.
Так, кружка, або, як казав Павло Минович, горнятко шоколаду і їй не завадить.
Клавка підняла з холодної підлоги банку домашнього кип’яченого молока, яке їй дісталося в подарунок від Сіробаб (це були ірпінські базарні делікатеси), і, коли воно зібралося закипати, кинула туди кілька квадратиків шоколаду.
По кухні розлився казковий аромат.
«Хоч би дядь-Гаврило не приперся, на трьох шоколаду не вистачить», — подумала Клавка.
Коли гарячий шоколад трохи вичах, вона вклала кружку в руки Емми Германівни, і та стала гріти об неї свої покручені пальці.
Клавка роздивлялася сусідку: «Ці молоді таланти не знають, що таке старий. Ось хто справді старий…»
Клавка ковтнула благодатного напою і раптом здригнулася від здогаду:
— Еммо Германівно, а скільки вам років?
— Я народилася, дитинко, у 1895 році… От і рахуй…
«Невже? — мало не скрикнула Клавка. — Вона ж однолітка Максима Тадейовича!»
Клавка з недовірою зміряла поглядом Емму. Може, та помиляється? Хіба їй 52 роки? Вона ж справжня руїна. Мабуть, вона забула свій рік народження… А якщо все-таки не забула?.. За що життя її так?
— А Андрюша старший за мене на п’ять років! — озвалася та.
«Як Тичина», — подумалося Клавці.
— Ох, Андрюша! Чому ти знову став до мене ходити?
«Знову цей „Андрюша“!» — Клавка почала дратуватися.
— Він сьогодні знову приходив…
— Ви, Еммо Германівно, пийте, пийте, — спробувала відвести її від марень Клавка.
— Як він співав у церкві! Як він співав! У католицькій церкві Університету святого Володимира. Як ангел! Його приходили слухати всі — не тільки католики, а й православні і навіть протестанти!
Клавка тим часом думала про своє:
«Підемо в Дмитрівську лазню, там банно-пральний комбінат, здам свою блузку, тільки вони зможуть відіпрати пляму від друкарської стрічки. І не пожалію грошей, здам не лише свою, а й Еммину постіль, ще й дядь-Гаврилові поперу. У суботу? Чи в неділю? В понеділок у лазні вихідний. Та й мені на роботу».
— Як я його любила, Клавочко, як я його любила! Більше за своє життя!
«Може, й справді був у неї той Андрюша, нехай позгадує. Але у мене ніч знову пропала!» — з жалем подумала Клавка.
— Він був поляком. Благородної крові. Вчився на юридичному факультеті. А я — на вищих жіночих курсах. Там, де тепер Штаб. Але у нас були спільні бали… Я бігала туди до католицької церкви, адже я також із старого шляхетського роду, також католичка… Я, звичайно, могла ходити до Олександрівського костьолу, але ж там не співав Андрюша… Клавочко, дитинко, він приходив сьогодні. Ти думаєш, я збожеволіла?
— Ні, Еммо Германівно! Вам просто здалося. Треба піти поспати…
— Клавко, він тебе кликав!
— Хто?
— Андрюша.
Клавка отетеріла. Замислилася… Десь вона це вже чула!.. Зовсім недавно! Стоп! І вона згадала серенаду Баратинського під вікном, і як тоді його Емма вперше назвала Андрюшею…
— Ага, це той, що кілька днів тому приходив? — перепитала Клавка. Емма Германівна кивнула.
Тепер Клавка зрозуміла. Емма не повністю, а лише почасти втратила розум. Чоловік насправді приходив, хоча не той, що їй привидівся. І це був Баратинський. Ну, значить не все так погано з мадам Бруслевською.
Цікаво: якщо вона, Клавка, вийде заміж за Олександра Сергійовича, куди вона подіне Емму Германівну і дядь-Гаврила? Вони ж без неї пропадуть! Не брати ж їх із собою? І Олександра Сергійовича сюди, в цей напівпідвал, не приведеш. До речі, яка в нього може бути квартира? А що, як, він живе в тому самому будинку, що й Олександр Євдокимович з Вандою Львівною, по вулиці Чудновського[49]? Навпроти Червоного корпусу університету!.. — замріяно подумала вона.
«Тю на мене! Знову губу розкатала! Геть ці крамольні думки!»
Вона взяла у Емми Германівни порожню чашку, помила разом зі своєю, провела сусідку до її кімнати і повернулася до себе, у свою «фортецю».
49
Нині — вулиця Терещенківська.