Звільни свого внутрішнього римлянина

Одну таку дорогоцінну пораду було отримано нами під час другої війни з Карфагеном і його видатним полководцем Ганнібалом. Погані знамення, одне по одному, здавалося, віщували Римові невідворотну поразку. Спочатку потік метеорів осяяв небокрай, потім трапився неврожай, а слідом за ним — і голод. За цих жахливих обставин сенат постановив шукати поради в Сивіллиних книгах. Отриману пораду зрозуміли так: Рим зазнає в цій війні поразки, якщо не перейме в Азії культу Великої Матері. Рідною домівкою цієї богині у ті часи було Пергамське царство, союзник Риму, і туди відправили посла для перемовин про перенесення культу. Незабаром статуя богині прибула до Остії. Найшляхетнішого з мужів Рима, Корнелія Сципіона, було послано зустріти її і з почтом найдоброчесніших жінок міста супроводити до храму Перемоги, де вона мала чекати, доки завершиться будівництво її власного неперевершеного храму на Палатинському пагорбі[51]. Усі громадяни Рима з пахощами в курильницях вийшли зустрічати нову богиню, возносячи їй щирі молитви у міру того, як її статуя рухалася вулицями.

А пізніше з’ясувалося, що Велика Мати первісно була троянською богинею, шанованою, як відомо, Енеєм — тим самим, котрий уперше привів майбутніх римлян до Італії, коли вони втекли з Трої після її зруйнування. Тобто виходить, що богиня просто повернулася додому. І все ж таки вона принесла із собою декілька несподіванок. Її жерці, котрих називають «півні», у День крові, вбрані в усе жовте, носять вулицями зображення богині, граючи при цьому на цимбалах і барабанах, сурмлячи в роги та флейти, а також шмагають самих себе до крові; врешті-решт в екстатичній безтямі вони самі себе каструють. Потім жерці кидають свої відрізані чоловічі органи у відчинені вікна будинків, повз які проходять. Оскільки, за римськими стандартами, такий ритуал є певною мірою екстремальним, практикувати його дозволяється лише небагатьом; решта бажаючих посвячення в містерію може замість цього принести як криваву жертву тварину. Під час Криоболії жертвують барана, а під час Тавроболії — бика. Мій брат одного разу брав участь у цьому ритуалі і, звичайно, пожертвував богині бика, оскільки це набагато дорожче, ніж принести в жертву ягня. Він перебував у заґратованій ямі, над якою стояв жертовний бик. Бикові перерізали горло, його кров потекла крізь ґрати на голову посвячуваного, після чого він під оплески вийшов із ями, весь залитий яскраво-червоним.