Син
- Автор: Майер Филипп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-888-3
- Переводчик: Татьяна Скрипник
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Син». Краткое содержание книги:
Жорстокість і прагматизм Ілая відбиваються в долях представників прийдешніх поколінь Мак-Каллоу. Кохання, честь, діти — усе віддається на поталу амбіціям, коли ця родина стає однією з найвпливовіших у Техасі. Але, як і всі могутні династії, ця сім’я колись та й мусить зіткнутися з наслідками свого вибору.
Однак того дня на них чекала незвичайна знахідка. Вони неквапно простували вздовж струмка, там, де були руїни старої церкви, аж раптом Клінт угледів якусь дошку, що стирчала з-під землі. Звичайно, він узявся її відкопувати, і… аж підстрибнув із переляку: просто на нього дивилися порожні очні ямки людського черепа!
Оговтавшись трохи, діти почали розглядати знахідку — це був невеличкий скелет, загорнутий у вже зітлілу тканину. Клінт, демонструючи свою сміливість, нагнувся та витяг темно-жовтого черепа (Джинні до тієї миті була впевнена, що кістки — завжди білі), що був завбільшки з мускусну диню. А тоді видобув ще й намисто — воно було, мабуть, із золота, — що лежало на ребрах скелетика.
— Це ж дівчисько! — вигукнув він.
Клінт демонстративно роздивився череп і викинув його в траву. Джинні хотіла торкнутися його, та не наважилася. Натомість Пол повернув череп туди, де він лежав раніше, а тоді накрив труну кришкою та засипав її землею й камінням.
— От дурень! — загиготів Клінт. — Тварини ж усе одно її відшукають!
— А чого їм копирсатися в труні? — тільки й сказав Пол. — Там же немає нічого їстівного.
Повернувшись до струмка, вони роздяглися, хоча спідню білизну залишили на собі, бо вважали себе вже надто дорослими. І, повсідавшись у прохолодній водичці, задивилися на пасовиська, руїни церкви та далеку річку Нуесес.
— Скільки ж їй було років? — прошепотіла Джинні.
— Невеличка ще зовсім, — мовив Пол.
— Гадаю, десь твого віку, — відгукнувся й Клінт.
Посидівши трохи й відчувши, що стає холодно, діти вилізли з води; у струмку-бо температура завжди була однаковою — яка б страшенна спека не панувала. Вони повсідалися на теплих пласких каменях та й заходилися наминати бутерброди, знічев’я спостерігаючи за коровами, які напасалися неподалік від руїн церкви. Аж раптом звідкілясь узявся здоровенний бугай. Він постояв трохи, з шумом втягуючи носом повітря, а тоді попрямував до корови, яка напасалася дещо віддалік від своїх подруг. Угледівши бугая, корова дременула геть. І Джинні подумала, що буде жахливо, якщо тварина пробіжиться просто по дитячій могилці. Та, на щастя, корова побігла геть у інший бік.
— Усі вони такі, — зубоскалив Клінт. — Тікають, старанно вдаючи, що бояться. А насправді тільки того їм і треба! Ось побачите — вони зараз неабияк розважаться.
Дівчинка з нервовим смішком звела ноги докупи. Вона знала, що під ніжними волосинками та невеличкою ділянкою дуже чутливої шкіри є крихітний отвір, призначений для того, щоб туди проникала чоловіча плоть. Але щоб вона, Джинні, колись дозволила комусь таке з нею зробити… Це треба, щоб Господь зовсім відібрав у неї здоровий глузд — як, наприклад, тоді, коли вона згодилася позичити Полу свого коня.
— Ти ба! — вдоволено загиготів Клінт, киваючи братові на Джинні. — Вона розуміє, про що я.
Корова підіймалася пагорбом, але, побачивши дітей, зупинилася на якусь мить. А бугай тим часом не дрімав: раз-два — і застрибнув на неї.
— Оце так «інструмент»! — знову гигикнув Клінт.
Джинні не дуже-то й придивлялася до того, що там виробляв із коровою бугай. Адже й без цього було зрозуміло, що він запхав у неї свого «інструмента». Нарешті бугай зліз із корови, після чого ще довгенько стояв на місці, важко відсапуючись.
— Колись і на тебе отак залізе якийсь здоровенний бугай, — не вгавав Клінт.
— Облиш її! — не витримав Пол.
Брат штурхонув його кулаком, але він не відреагував — просто сидів і думав про щось своє. Бідолашний добрий Пол. Мине всього-на-всього кілька років — і Джинні покладе листа зі страшною звісткою до шухлядки братового письмового стола. І його кімнату відтоді раз на тиждень прибиратимуть, але ніхто там уже не житиме. Залишиться тільки світлина, що навіки зберегла образ Пола-школяра, та кілька дешевеньких романів про ковбоїв на книжковій поличці. Бідолаха загине від кулі в Арденському лісі, серед метрових кучугур снігу. І до останньої миті свого життя не припинить дивуватися, як це надворі може бути так холодно. Адже в південній частині Техасу, де він виріс, такого ніколи не буває.