Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]
- Автор: Винниченко Владимир Кириллович
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Вид-во політичної літератури України
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]». Краткое содержание книги:
У дні тяжкі, у дні найтяжчі нашого народу я берусь за цю роботу. Майбутність України закутано в диму крівавої ненависти, неситого зазіхання ворогів, безсилля й знесилля нашого. Важко робити цю працю в потрібному спокою.
Але в свідомости ваги істини, в свідомости значіння щирого, нелукавого й чесного виявлення подій, я вживу всіх усиль, щоб одсунути від себе всяке національне чи партійне лицеприяття, одійти від усяких особистих сімпатій чи антіпатій і розглядати весь хід нашого руху в усій об'єктивности, на яку я зможу бути здатним.
Я не хочу писати історії в академичному значінню цього слова. Це мають пізніше зробити фахові дослідувачі. Моя мета перейти через усі етапи недавно-минулого, зв'язати їх, одкинути неважне й дати суцільний образ цих і радісних, і болючих часів нашої нещасної історії.
В. Винниченко. Семерінґ, 4. VII. 1919.
Залужний (рос. с. р.) полемізував проти заяви про „великодержавний російський народ” — і доказував, що на завоювання революції треба глядіти не тільки з національної, але й соціальної точки погляду. Бесідник пропонував приняти Інструкцію.
Шраг (укр. с. р.) у своїй промові полемізував зі становищем В. Винниченка й запропонував у сій або иншій формі відкинути Інструкцію, яка не тільки нічого, не дає, але й багато відбірає. Бесідник заявив, що нелеґальний шлях, відкинений В. Винниченком, не страшить соціалістів-революціонерів і вони готові піти сим шляхом слідом за більшостю української демократії. Промовою Шрага закінчилося денне засідання”.
Але не вважаючи на гостре, рішуче обурення есеровської течії проти Інструкції, не вважаючи на всі гарячі промови за одкинення її, самі есери мусіли згодитись, кінець кінцем, на приняття. Бо инчого виходу не було, бо все ж таки це був наш здобуток, це була наша перемога, не в тій мірі, в якій сподівалося, але таки перемога. І здорове чуття все ж таки підказувало й найзапальнійшим елементам не відмовлятися від своїх здобутків.
Вирішуючу ролю заграла соціальдемократична течія. В Ц. Раді тепер брала участь Рада Робітничих Депутатів, обрана на Всеукраїнському Робітничому З'їздові, (що відбувся в Київі 24-28 липня). 70 членів (із 100) сеї Ради були соціальдемократи. Вони взяли на себе сміливість сказати тверде й рішуче слово: приняти.
І 22 серпня 1917 року Інструкцію Ґенеральному Секретаріатові, що все ж таки була першою дійсною й дієвою Констітуцією України, було принято. Принято 247 голосами проти 16 в такій резолюції, складеній фракцією соціальдемократів:
„І. Вислухавши реферат Ґенерального Секретаріату Центральної Ради про переговори з Тимчасовим Правительством у справі затвердження Ґенерального Секретаріату й вислухавши видану 17 серпня н. ст. тимчасовим правительством інструкцію Ґенеральному Секретаріатові, Українська Центральна Рада, признаючи, що інструкція:
1) подиктована недовіррям до змагань усієї демократії України;
2) пересякнена імперіалістичними тенденціями російської буржуазії в відношенню до України;
3) нарушує угоду Української Центральної Ради з тимчасовим правительством з 16 липня;
4) не дає можливости демократії України утворити власть на цілій теріторії, заселеній українським народом;
5) звужує й ослаблює значіння власти Ґенерального Секретаріату, не обхоплюючи всіх краєвих справ і потреб населення України (справи: харчова, військова, судова, комунікації, почт і телеґрафів);
6) перешкаджає утворенню й праці міцної революційної краєвої власти (§§ 6 і 9);