Дунайські ночі
- Автор: Авдеенко Александр Остапович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Гнатовський
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Дунайські ночі». Краткое содержание книги:
Повість присвячена радянським контррозвідникам, що викривають велику змову проти країн соціалістичного табору.
Автор розповідає про мужність і героїзм радянських людей, що живуть у прикордонній зоні нашої Батьківщини і самовіддано захищають інтереси миру та соціалізму.
В місті на Степовій вулиці живе відставна дружина Кашуби. Ходять чутки, що Марфа ненавидить чоловіка, який знехтував нею.
Виїхав Кашуба у Закарпаття ніби ненадовго. Наведе порядок у запущених виноградниках монастиря над Кам'яницею і повернеться.
Поїхав, кажуть, з письмовою рекомендацією ігумені Філадельфії.
Хто підмінив Кашубу? Добровільно погодився на це чи його вбили, щоб «Говерла» скористався справжнім іменем?
На ці питання Шатров і Гойда поки що відповісти не могли. Не пощастило дізнатися, де був Кашуба в останні дні перед від'їздом, з ким зустрічався.
Багато про що можна було б дізнатися в монастирі, зле Шатров не хотів знову звертатися до черниці. Розшуки виноградаря повинні бути таємними…
На легенькому одновесловому човні Гойда підплив до будинку № 5, що примостився на березі глухої протоки, на Степовій вулиці. Залишив суденце біля домашнього причалу, піднявся старими, майже прогнилими дерев'яними сходами на крутий укіс і опинився. перед невисоким парканом, сплетеним з верби.
— Ей, люди добрі, є хто? — закричав він.
На ґанок свіжопобіленої мазанки вийшла висока, огрядна господиня. Руки у жінки темні, натруджені, але обличчя майже без зморщок, чисте, смагляве. Потьмарені довгим життям блакитні очі світилися під широкими густими бровами. Низка старовинного намиста з червоного каменя охоплювала міцну, недряблу шию.
— Хто тут? Чого треба? — сердито спитала Марфа.
— З Одеси я, тітонько. Мені доручили передати вам посилку.
— Яка ще посилка? Помилився адресою. Повертай, пливи далі!
— Не помилився. Потрапив точно. Степова вулиця, будинок № 5?
— Правильно. А прізвище яке?
— Зараз скажу… Дозвольте зайти?
— Та вже заходь.
Гойда відчинив хвіртку і, зайшовши у двір, зняв кашкета.
— Добридень! Проїздом я, з Одеси. Петро Михайлович Кашуба вдома? Листа йому і гроші передали. Шістсот карбованців!
— Оце так! Звідки йому такий шалений косяк? Від господа бога чи від нечистого?
Гойда засміявся.
— В пеклі і раю грошей немає, тітонько. Там без них обходяться. — Він вийняв з кишені листа і подав Марфі. — Ось, читайте, будь ласка. Тут написано, від кого гроші і за що.
Марфа схрестила на грудях руки, зневажливо стулила губи.
— Ми грамоті не навчені. Нам це ні до чого. Читай сам!
— Можу… Адреса відправителя: Одеса, Червоноармійська, вісім, Качалай. І ось що тут написано:
«Шановний Петре Михайловичу! Пробачте, що не дотримав слова і не вислав боржок у липні, як обіцяв, — скрутно було з грішми. Тепер одержав гонорар і розраховуюся з вами. Повідомляю також, що всі ваші лози прийнялися. Жодна не запаршивіла трутовиком, як було минулого року. Пам'ятайте, що лози, заражені трутовиком, не лікують, а спалюють на пні. Спасибі за працю і за науку. Всього вам найкращого. Будете в Одесі — заходьте…»
Ясно тепер, тітонько? Кличте свого дідугана, хай забирає гроші.
— Немає його. Був, та загув.
— Не розумію.
— Поїхав.
— То чому ж ви мені одразу не сказали? Куди поїхав?
— А хто його знає! Шукай вітра в полі.
— Не знаєте, де ваш чоловік?
— Був колись чоловіком… У монастир піди, до довгохвостої Філадельфії, вона все знає про свого садівника.
— Чого ж мені у монастир іти, коли Кашуба тут живе.
— Тут його немає. І не буде. Отак. Бувай здоров.
Марфа махнула рукою, повернулася, пішла в хату.
— Заждіть!
— Ну?
— А ви не можете одержати листа і ці шістсот карбованців?
— Не мої ж гроші, голова!
— А ви їх передасте Кашубі.
— Дурниці кажеш. Однеси Філадельфії ці гроші, вона їх любить. Заради них і в монастир пішла.
— Не понесу. Не родичка вона Петру Кашубі.
— Іди собі, іди!
Гойда не міг піти, не дізнавшись про головне.
— Що ж мені робити? Як знайти вашого чоловіка? Тітонько, а друзі у вашого Петра є?
— Хто з таким дружитиме?
— Не може ж чоловік без друга обійтись.
— Один дружок у нього, такий же безпутний. З контрабандою колись в Одесу шастали.
— Це ж хто?
— Один одного вартий. На обох тавра ніде ставити, а приндяться, благородних та чесних удають, один одного соромляться. Потай сходяться.
— Потай? Це ж чому?
— А тому, щоб люди не знали про їхню п'янку. Зійдуться на острові, поколобродять два-три дні, побешкетують і розходяться геть хто куди, наче й нічого не було.
— Оце так дідуган… А хто ж він, його дружок?
— Сисой Уваров. Бакенщик з Тополиного острова.
Гойда повторив у думці: «Тополиний. Бакенщик. Сисой Уваров».