Легенди Старокиївські
- Автор: Королева Наталена
- Язык: украинский
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Легенди Старокиївські». Краткое содержание книги:
До книжки ввійшов цикл «Легенди старокиївські», написання яких було завершено на початку 40-х років минулого століття. Це 25 легенд-оповідань, кожне з яких містить цілий комплекс ідей, думок, фактів, спостережень, художніх перевтілень. Тематично вони поділені на: легенди скіфські, легенди княжої Русі і легенди, пов’язані з Києво-Печерським монастирем.
Чи ж не твердять[43], що Бар-Толомей був нащадком володарів Єгипту – Птоломеїв?
А «рибалка» Петро?.. Чи ж тільки вбогий рибалка? Чи володів рибними ловами, човнами й кораблями, а ловив сам, разом зі своїми людьми, як добрий господар, що до всього сам прикладає руку…
Бо як би Флак, цезарів легат, сватав би[44] доньку звичайного рибалки – Петронілу?
Плебейку не сватають. Гелене-шинкарівна це добре знає! їй тільки розказують:
– Беру тебе за жінку! – якщо припала їй на долю така честь: жінкою шлюбною бути, не конкубіною.
– І що ти знаходиш у цьому жидівстві? – погордливо усміхається материним студіям Константин.
Таж хитає головою учениця філософів:
– Якщо Ісус, син Бога Передвічного, як же може він належати до якогось народу? Логос не може бути ні греком, ні фінікіянином, ні жидом! Він є той, хто є, був і буде! Бог є понад народами, як небо понад землею. Не може Створитель бути створеним!
– Але ж народився він жидом! – не відступає Константин.
– Певно, для того, щоб дати тим доказ: принизити Бога ніщо не може. Промінь світла лишається «світлом від світла», хоч би й відбивався в багнистій калюжі. Найнижчий стан людський вибрав він собі, як вибрав і смерть найганебнішу, щоб цим ствердити: людське Бога не принизить…
– І дві мети постановила собі Августа Гелене, – розганяють Ольжині мрії слова старої шинкарки – здобути з землі, де було зганьблено Бога-Відкупителя Святий Хрест. Увільнивши ж від переслідувань віру Христову – принести її до рідного краю.
Першої мети досягла. Десять літ до повної сотки бракувало Гелене, коли дісталась до Єрусалима – продовжує казку правдиву старечий голос. Була присутня сама при руйнуванню поганського храму Венери, що римський цезар[45] на висміх «галілеянам» звелів поставити. Не відступила ні перед втомою, ні перед спекою палестинського літа, просяклого розпеченим порохом. І таки привезла до Царгорода Святий Хрест виповнена днями Августа. З сина ж Константина, тоді ще поганина, взяла обітницю, що нікого й ніколи не скарає хресною смертю[46]… Ну, а другої мети не доп’яла: запізно взялася! І віру Христову до рідного краю не принесла… запізно було!..
Захитала головою, як сумна верба над водою верховіттям, ветха днями шинкарка. І замовкла, занурившись в думи без образів і без слів…
Ольга встала – струнка, як колумна святині. Гарна у зрілому віку свойому, як дозріла, багата плодом осінь. Дворяне, поділившись по сніданню на гуртки, відпочивали після прикрого – цілонічного – коливання по розгойданому морі.
Над горіхом, виблискуючи сяючими біллю крилами, кружляли голуби. З заднього двору, де пси мирно мовчали, розкочувалось кудкудакання курей. Його ж переривав – звуком мідяної букцини[47] – півнячий спів…
В холодку біля криниці, накритої обплетеним винною ревою дахом, обсадженої барбарисами, облитими ніжним ароматом золотого квіття, Чудна-скальдка[48] тихенько перебирала струни своєї арфи. Її ж гру приглушеним, ледве чутним хором відтіняли свіжі молоді голоси.
Гелене, юна шинкарівна, з ясним поглядом, якого не засліпити жодній цезарській славі, прислухалась до незнайомого, привабливого співу, спершись на піврозвалену стіну овочевого саду.
В стайнях пирхали коні. Рабиня у смугастій туніці скидала з горища запашне гірське сіно…
А стара шинкарка, як постаріла разом з Землею дріада, самітня в мріях і в думах своїх, хитала білою головою, повторюючи безсило:
– Запізно!.. Запізно!..
Лише байдужий до радісного ранку сидів нерухомо «борзописець», як статуя уваги…
Княгиня Ольга скинула з шиї важкий золотий ланцюг з порожнім медальйоном-ковчежцем, приправленим на найдорогоцінніший дар базилевса: частину Чесного Хреста, що мала одержати по охрещенню. І одягла золоту оздобу на шию старій шинкарці.
– Поки що візьми порожній. Повертаючи ж з Царгорода, поділюся з тобою частинкою Святого Хреста, що належить тобі як спадщина по святій твоїй прабабуні…
Відступила було від онімілої бабусі і знов обернулась.
– Друга мета Августи-Гелене буде також досягнена, – промовила, поклавши правицю на груди, немов присягала: «Віру Христову принесе на Тавріду і на Русь-Україну таки Гелене. Її-бо наймення прийму у святому хрещенні…»
ПЕРУНОВЕ ПРОКЛЯТТЯ
– У воду наузника!
– Геть з чарівником!
– Най за богом своїм іде!
43
Цієї думки тримається у своїх творах св. Тереза з Авіли.
44
Історично.
45
Адріан.
46
Історично: Константин Великий скасував смертну кару розпинанням.
47
Букцина – римська мідяна військова сурма.
48
Скальд – норманський співак.