Темна вежа. Темна вежа VII

— Тобі краще не «світитися думками», — порадив незнайомець, підступаючи ближче. — Вони знали, що ти тут, а Роланд розумний, як чорт. Мудрий-дела, от він який. Одного разу він уже наздогнав мене і я думав, там мені й смерть. Правда думав. — Зі своїх ґунна чоловік, який інколи називав себе Флеггом (на іншому рівні Вежі він під цим іменем перетворив на руїни цілий світ), витяг арахісове масло й крекери. Перед тим він запитав дозволу свого нового діна, і немовля, хоч саме й потерпало від немилосердного голоду, по-королівському милостиво кивнуло. Волтер сів, підібгавши ноги, на підлогу й заходився швидко наминати, почуваючись захищеним у своєму «капелюшку» та не знаючи, що в його голові вже орудував непроханий гість і всі його знання зараз ретельно вивчалися. Поки тривало дослідження, йому нічого не загрожувало, але по тому…

Мордред підніс одну пухкеньку ручечку й зграбно провів нею в повітрі, креслячи знак питання.

— Як я врятувався? — спитав Волтер. — Ну, я вчинив так, як будь-який справжній пройдисвіт на моєму місці, — сказав йому правду! Показав йому Вежу, принаймні кілька її рівнів. Його це приголомшило настільки, що він розкрив свій розум, і я скористався його ж власним прийомом і загіпнотизував його. Ми були у фістулі часу, одній з тих, що їх часом виносить вихором із Вежі, і світ проходив повз нас, поки ми балакали в тому місці кісток, еге ж! Я приніс трохи інших кісток… людських кісток… і поки він спав, зодягнув їх у те, що лишилося від мого одягу. Я міг би вбити його на місці, та яку користь це дало б Вежі? І якщо вже на те пішло, яка користь була б тобі? Ти б ніколи не з’явився на цей світ. Справедливості заради, Мордреде, мушу сказати, що, зберігши Роланду життя і дозволивши видобути в цей світ свою трійцю, я врятував тобі життя ще до того, як тебе зачали. Я вислизнув на морське узбережжя — відчував, що мені потрібна невеличка відпустка, хі! А коли Роланд туди добувся, то пішов у один бік, а я — в інший, любий мій Мордреде, і ось я тут!

Він розсміявся з повним ротом крекерів і пирхнув крихтами собі на підборіддя й сорочку. Мордред усміхнувся, але йому стало гидко. І з цим він має працювати, з цим? З цим пожирачем крекерів і плювачем крихтами, з цим дурнем, який так захопився своїми минулими подвигами, що навіть не відчував небезпеки, яка нависла над ним зараз, і не розумів, що його захист пробито? Та на всіх богів, він смерті заслуговував! Але перш ніж це станеться, Мордреду потрібно було зробити дві речі. Перше — дізнатися, куди пішли Роланд і його друзі. Друге — наїстися. Цей дурень придатний для обох цілей. А що полегшувало Мордреду завдання? А те, що Волтер постарів, став старим, і смертельно самовпевненим, і надто марнославним, щоб це осягнути.