Спокута
- Автор: Макьюэн Иэн
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 0676974562
- Переводчик: Ольга Смольницкая
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Спокута». Краткое содержание книги:
— Це просто лист.
— Я хочу прочитати його.
Вдруге цього вечора Емілі була вимушена настоювати на своєму праві щодо письмових послань, які курсували в її домі. Відчуваючи, що від неї нічого більше не вимагається, Брайоні всілася на канапі і з маминого спостережного пункту слідкувала за тим, як Леон і поліцейський збентежено обмінюються лицарськими поглядами.
— Я хочу прочитати його.
Вона не змінила свого тону, який не віщував нічого доброго. Леон знизав плечима й вибачливо всміхнувся силуваною усмішкою — бо що ж він міг заперечити? — а Емілі перевела погляд на двох інспекторів. Вона належала до того покоління, що трактувало поліцейських як лакеїв, незалежно від рангу. Підкорюючись кивку свого зверхника, молодший інспектор перетнув кімнату й віддав листа. Нарешті й Сесилія, яка до цього була повністю заглиблена у власні думки, виявила певний інтерес до цієї сцени. Лист уже лежав розгорнутий у матері на колінах, а Сесилія підвелася з ослінчика й рушила від клавесина до них.
— Як ви смієте! Як ви всі смієте!
Леон теж підвівся й зробив заспокійливий жест обома долонями.
— Сі…
Коли вона кинулася, щоб вихопити в матері листа, то не тільки брат, а й двоє поліцейських заступили їй дорогу. Маршал теж підвівся, але не втручався.
— Це належить мені, — кричала вона. — Ви не маєте ніякого права!
Емілі навіть не підвела голови й повільно перечитала лист кілька разів. Завершивши читання, вона на лють доньки відповіла власною крижаною версією.
— Якби ви, дуже освічена молода леді, зробили те, що належало зробити, й прийшли з цим до мене, тоді ще щось можна було би вдіяти, і ваша кузина не переживала б увесь цей кошмар.
Якийсь час Сесилія самотньо стояла в центрі кімнати, стискаючи й розтискаючи пальці правої руки, обводячи їх усіх поглядом, нездатна повірити, що її щось пов’язує з такими людьми, нездатна пояснити їм, як це все було. І хоча Брайоні почувалася виправданою реакцією дорослих і переживала якусь солодку внутрішню піднесеність, але все ж була рада, що вона зараз тут, на канапі, разом із мамою, напівсхована за цими чоловіками від презирства, що палало в очах сестри. А та ще кілька секунд пекла їх цим поглядом, а тоді розвернулася й вийшла з кімнати. Коли вона йшла холом, у неї вирвався крик болю, посилений акустикою, витвореною голими кам’яними плитками підлоги. У вітальні всі відчули полегшення, навіть розслабилися, почувши, що вона піднімається сходами. Коли Брайоні знову звернула увагу на те, що діється навколо неї, то лист був у руці Маршала, який повернув його інспектору, а той вклав у розгорнутому вигляді в папку, розкриту перед ним молодшим поліцейським.
Нічні години пролітали, а вона не відчувала втоми. Нікому не спало на думку відправити її до ліжка. Важко сказати, скільки часу минуло від моменту, коли Сесилія пішла до себе в кімнату, до того як Брайоні вирушила з мамою в бібліотеку на свою першу офіційну розмову з поліцією. Місіс Толліс залишилася стояти, Брайоні сиділа по один бік письмового столу, а інспектори — по інший. Запитання ставив той, із камінним лицем, який виявився дуже лагідним, неспішно розпитуючи її хриплуватим голосом, що був водночас і задушевним, і сумним. Оскільки вона могла показати їм, де саме Робі напав на Сесилію, вони всі пішли в той куток між полицями, щоб як слід усе оглянути. Брайоні прослизнула між ними, притулилася спиною до книжок, щоб показати їм, як стояла її сестра, і побачила перші синюваті ознаки світанку у високих вікнах бібліотеки. Потім вона вийшла з кутка й розвернулася, демонструючи позицію ґвалтівника, і показала, де стояла вона сама.
— Чому ж ти мені нічого не сказала? — запитала Емілі.
Поліцейські дивилися на Брайоні й чекали. Це було доречне запитання, але їй би навіть на думку ніколи не спало непокоїти цим маму. Усе б скінчилося ще одною мігренню.
— Нас покликали обідати, а потім утекли близнюки.