Чотири після півночі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1662-4
- Переводчик: Віталій Ракуленко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чотири після півночі». Краткое содержание книги:
Переклад з англійської Олександра Красюка («Ленґоліери»), Олени Любенко («Таємне вікно, таємний сад»), Віталія Ракуленка («Бібліотечний полісмен»), Євгена Гіріна («Сонячний пес»)
— Слухаюсь, капітане, — відгукнувся Нік і вправно відсалютував, торкнувшись кісточками стиснутих вказівного і середнього пальців свого чола.
Браян пирхнув: «помічник аташе». А потім стрімко збіг вгору по трапу. За кілька хвилин, скориставшись її витяжними стропами, він затягнув евакуаційну сковзанку назад досередини. А потім, вихилившись з дверей, спостерігав, як Алберт з Ніком, обережно маневруючи, підкочують трап у таку позицію, щоб його горішня сходинка опинилася прямо під передніми дверима «767-го».
Тепер бейбісітерами біля Креґа були Руді Ворік з Доном Ґефні. Бетані і Дайна з Лорел вишикувалися перед вікном у чекальній залі, дивлячись надвір.
— Що вони роблять? — запитала Дайна.
— Вони прибрали сковзанку і приставили до дверей трап, — сказала Лорел. — Зараз по ньому піднімаються. — Вона подивилася на Бетані. — Ви справді не знаєте, що вони там затівають?
Бетані похитала головою:
— Я знаю лише те, що Козир — Алберт, тобто — немов сказився. Хотілося б мені вірити, що то був просто такий шалений сексуальний потяг, але я так не думаю. — Вона замовкла, усміхнулася, а потім додала: — У всякому разі, поки що. Він казав щось на кшталт того, що в літаку більше наявності. А в моїх парфумах менше наявності, що, мабуть, не втішило б ту Коко Шанель, чи як там її ім’я. І ще щось про двобічний рух. Я не второпала. Він просто реально белькотів.
— Здається, я знаю, — промовила Дайна.
— Що ти знаєш, любонько?
Дайна лише похитала головою:
— Я тільки сподіваюся, що вони поспішать. Тому що бідолашний містер Тумі правий. Ленґоліери наближаються.
— Дайно, вони ж… це ж просто вигадки його батька.
— Можливо, колись вони й були вигадками, — сказала Дайна, знов повертаючись своїми незрячими очима до вікна, — але зараз уже ні.
— Гаразд, Козирю, — промовив Нік. — Починайте своє шоу.
Серце в Алберта калаталося, а руки тряслися, коли він виставляв чотири предмети для свого експерименту на полицю в першому класі, де тисячу років тому і на іншому кінці континенту жінка на ім’я Мелані Тревор була наглядала за картонкою помаранчевого соку і двома пляшками шампанського.
Браян уважно спостерігав, як Алберт ставить пляшку «Бадвайзера» і бляшанку пепсі, кладе книжечку сірників, а також сендвіч з арахісовим маслом і джемом з ресторанної вітрини-холодильника. Сендвіч був загорнутий у поліетиленову плівку.
— Окей, — сказав Алберт. — Подивимось, що в нас вийде.
Дон, полишивши ресторан, підійшов до вікна:
— Що там відбувається?
— Ми не знаємо, — сказала Бетані. Їй вдалося видобути полум’я з чергового сірника, і вона знову курила. Коли дівчина відставила сигарету від губ, Лорел помітила, що фільтр на ній відірвано. — Вони залізли в літак; вони досі всередині літака; кінець історії.
Дон на кілька секунд задивився надвір.
— Там інакше. Я не знаю чому, але це так.
— Сутеніє, — сказала Дайна. — Ось що інакше. — Голос у неї звучав доволі спокійно, але на маленькому обличчі дівчинки відбивалися самотність і страх. — Я відчуваю, як мерхне світло.
— Вона має рацію, — погодилась Лорел. — День протривав усього лиш якихось дві чи три години, і ось уже знову настає темрява.
— Знаєте, я не перестаю думати, що все це сон, — промовив Дон. — Я не перестаю думати, що це найгірший кошмар з усіх, які мені бодай колись снилися, і скоро я прокинуся.
Лорел кивнула:
— Як там містер Тумі?
Дон розсміявся, хоча й невесело:
— Ви не повірите.
— Не повіримо в що? — запитала Бетані.
— Він заснув.
Звісно ж, Креґ Тумі не спав. Люди, які засинають у критичні моменти, як той хлоп, якому було загадано чатувати, поки Ісус молиться в Гетсиманському саду, беззаперечно не належать до ВЕЛИКОГО ПЛАНУ.
Він обережно стежив, подалі від лиха, заплющеними майже цілком очима за двома чоловіками, бажаючи, щоб один з них або й обидва пішли геть. Зрештою той, що в червоній сорочці, таки пішов. Ворік, цей лисий чоловік з великими фальшивими зубами, підійшов до Креґа і нахилився. Креґ так і тримав очі заплющеними.
— Агов, — промовив Ворік. — Агов, ви спите?
Креґ лежав нерухомо, очі заплющені, дихання рівномірне. Він подумав, чи не почати йому ще й хропти стиха, та потім вирішив, що не варто.
Ворік тицьнув його в бік.